Особлива вулиця з неофіційною назвою: історія черкаського Хрещатика (Фото)

Цікава штука: в усіх Черкасах на паралельних до Дніпра вулицях містяни звично ведуть нумерацію будинків у напрямку від Соснівки до площі 700-річчя, а на Хрещатику – навпаки, адже його початком якось інтуітивно вважають Палац одружень. А так колись й було. Утім, нічого дивного, адже й наш Хрещатик – вулиця особлива. Чому? Та хоча б тому, що… Хрещатик. Розповів історію “особливої” вулиці для Нової Доби краєзнавець Борис Юхно.

Це ж треба було таке втнути! У повітових Черкасах, де на сусідніх Садовій, тепер Небесної Сотні, паслися корови, а за Надпільною взагалі закінчувалася місцева герграфія, і – «як у Києві».

А знаєте, скільки насправді нашому Хрещатику… Скільки-скільки? 100? 150? «Та він тут завжди був»? Та ні. Насправді лише 25 виповнилося. Так 1993-го офіційно нарекли колишню вулицю Урицького. І хоч з іменем вона ще з 1879-го – за царя була і Дахнівською, і Дубасівською, і Миколаївською, за німців – Українською, у своїй найголовнішій частині перетинаючись з Німецькою тобто тепер Смілянською, а при комуністах вшановувала пам’ять уродженця Черкас, само собою «видатного революціонера» Моісея Урицького, – до часів Незалежності офіційно Хрещатиком ніколи не називалася. Зате неофіційно – завжди. Повелося так ще від початку минулого століття і на дореволюційних поштівках із зображенням цієї «магістралі» ви не зустрінете жодної іншої назви, тільки «Крещатикъ». Особлива вулиця…

А стільки велетів нею ступало! Тарас Шевченко і Марія Заньковецька, Марко Кропивницький і Іван Піддубний, Владислав Городецький і Федір Шаляпін, Михайло Стельмах і Іван Козловський. Пам’ятає старий неспішні прогулянки великих. Як не як, а був забрукованим ще тоді, коли по сусідству пролягав грунтовий бульвар, а за ним на Гоголівській, у найбільшій та всесезонній черкаській калюжі, плавали каченята. То й де бомонд мав прогулюватися? Готель знову ж, крамниці…

Якщо вже й випаде колись Хрещатику стати пішохідним, то добре було б, аби ці імена були тут увічнені. Ну а як саме – то вже архітекторам видніше.

Одначе, повернімося до початку вулиці. Тобто в нашому випадку – її кінця. Палац одружень – це колишнє домоволодіння із садибою знаного місцевого заможника-грабаря Афанасія, а за іншими джерелами – Захарія Щербини. З усього комплексу маєтностей зберігся лише будинок змішаного архітектурного стилю, збудований наприкінці ХІХ століття. Упродовж 1907 – 1912 років у ньому знаходилася земська управа, по війні – міськкоми партії та комсомолу, деякий час – Палац піонерів. А з 1969-го року це Палац одружень. Тож фото дому Щербини є у багатьох, якщо не більшості, сімейних альбомах. До речі, й на листівках усіх часів із черкаськими краєвидами немає іншої архітектурної пам’ятки, аж так пошанованої. Колекціонери запевняють, що з дореволюційних часів і дотепер наш РАЦС у такий спосіб відтворено близько 30 разів.

На діагональній вісі – ще один старожил вулиці: початково будиночок лісника, а тепер – обласний ляльковий театр. Власне не тепер, а ще з 1970-го року, а до цього кого лишень в ньому не було – і міліціонерів повітового відділу, і бібліотекарів разом з читачами, і виховательок з дітлашнею вкупі. Зведений будинок з цегли місцевого виробництва і наймовірніше – майстрами-старовірами за проектом місцевого архітектор Костриці. До наших днів збереглася більшість оригінальних столярних виробів і навіть дверні ручки 1850 року з тульської фабрики Бабашових. Ну а цокольний поверх – це майже стандарт усіх міщанських будинків ще від початку ХІХ століття. Щоправда, багато хто тут впевнений, що то від часу будинок вгруз в землю, але ж подумайте як акуратно!

Поруч із театром ляльок – старий корпус 17-ї школи на 880 учнівських місць. Йому давно виповнилося 60: 1 вересня 1957 року будівельники передали символічного ключа від школи її першому директору Антонові Янчуку. Ми вважаємо архітектуру школи неповторною, але насправді це не так. Вона споруджена за типовим проектом ще 1949 року, тож загалом таких шкіл по колишньому Союзу налічувався не один десяток. А от школа, яка передувала нашій, точно була виконана у єдиному екземплярі. Та, на жаль, ансамбль із трьох вишуканих одноповерхівок та заднім двором із фонтанами жіночої гімназії Самойловської непоправно постраждав 1943 року.

Навпроти школи – монументальна триповерхівка 1958 року у стилі псевдокласицизму. Її закінчили ще до того, як вийшла постанова про боротьбу з архітектурними надмірностями, тож працівницям Художньому музею із відповідністю форми та змісту закладу просто пощастило. А до цього щастило міськкомівцям та іншим відповідальним товаришам. Просто тому, що вони займали найкращі на той час кабінети у Черкасах.

За перетином зі Смілянською – диво-сквер. Диво, бо до пуття й не розбереш, що воно таке. Організувалася ця міська напівоаза якось сама собою. Безперечно, стартова дата мала місце, адже приурочили її відкриття до 700-річчя Черкас в комплексі новобудов. Але відтоді минуло вже понад три десятиліття, та нічим особливим за цей час сквер так і не вирізнився: зручна пішохідна діагональ – не більше. Була, щоправда, спроба зробити його особливим, але про встановлення у 2006 році тут пам’ятника Василеві Симоненку краще не згадувати.

Навпроти скверу – податкова адміністрація. Наприкінці 1978 року керівництво області вирішило, що час переселятися у нову будівлю, яка б зібрала під своїм дахом обком та міськком партії, а також обком та міськком комсомолу. Згідно проекту, а тут на фото лише один із цілого десятка варіантів, кожна структура повинна була мати окреме крило, звідси й отакий «тетрагон». Позаяк у ті часи спорудження владної цитаделі вимагало дуже грунтовного підходу та маси погоджень не тільки у Києві, а й у Москві, лише підготовча стадія робіт забрала сім років. А коли почали будувати – як сніг на голову впала горбачовська перебудова з усіма її наслідками для звичної до того планової економіки. Утім, як то кажуть, домучили. На 1991 рік готовність об’єкту складала 90 %, але тепер було незрозуміло, хто туди вселятиметься. 6 мільйонів міцних радянських рублів було вкладено в наймонументальнішу будову невідомого призначення, а як так – два наступних роки функціонери чинили за принципом «так не діставайся ж ти нікому!». Навіть паркет був зідраний, не кажучи вже про мармур, сантехніку та всю систему комунікацій загалом. Зрештою, врятували податківці – на відновлення тетрагону більше ніхто не мав коштів.

До слова, перед податковою адміністрацією – усім відомий ТРЦ «Хрещатик Сіті». Планувалося, що площа перед фасадом «Тетрагону» буде складовою архітектурного ансамблю – так, як на старому місці у центрі.