Півсотні людей прийшли попрощатися із 94-річною Марією ОЗЕРАН із Черкас. 40 років хворіла на цукровий діабет, перенесла три інсульти. Її серце зупинилося 24 лютого. Розповідає “Газета по-українськи“.
— П’ять років тому помер наш тато. Мама перенесла інсульт і стала лежачою, — розповідає донька Наталія Головко, 63 роки. — Лікар казав, що вже не встане. Вона робила вправи. За рік змогла сидіти, стала потроху підніматися. Пересувалася з ходунками.
Коли почалася Друга світова війна, Марія Григорівна познайомилася із майбутнім чоловіком Василем Озераном. 1943-го разом пішли у підпілля до партизанів. Брали участь у визволенні міста від фашистських окупантів.
— Мама стала розвідницею, — продовжує. — Ходила під виглядом міняйла навколишніми селами і збирала інформацію. Була єдиною жінкою у загоні. Доглядала хворих і поранених, готувала їжу. Двічі уникала відправки на примусові роботи в Німеччину. Спершу розтерла собі ногу до крові й приклала до рани листя трави-жовтиці. Від цього з’явилися болячки, подібні до екземи. Німці забракували її. Згодом ногу вилікувала, та шрами залишилися на все життя. Наступного разу її спіймали під час облави. З іншими людьми кинули в підвал. Якась баба її навчила: “Треба 300 разів сказати “Христе небесний, та помилуй нас, грішних”. Мама так і зробила. Вранці її і ту бабу звільнили, а решту відправили в Німеччину. Мама була віруюча. Перед сном завжди читала молитву.
Після війни Марія Озеран працювала у торгівлі. Мала трьох дітей. Вигляділа п’ятеро онуків і стільки ж правнуків.
— Мама була спокійна, ніжна, любляча та сором’язлива, — говорить Наталія Головко. — З чоловіком прожила понад 70 років. Жодного разу не сварилися, надовго ніколи не розлучалися. Крім мене, ще мали двох синів. Старшого брата збила машина, молодший помер від раку. На смерть кожного мати реагувала інсультом.
КОМЕНТАРІ