20 жовтня виповнилося 135 років з дня народження Якова Михайловича Водяного, військового і громадського діяча, смілянського полковника Вільного козацтва, повстанського отамана та письменника.
Народився він 1886 року у м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії, в багатодітній родині. Про дитячі роки отамана ніяких свідчень не дійшло до наших днів.
У 1905 р. Яків Водяний вступає до партії соціалістів-революціонерів, а з 1907 року входить до есерівської організації «Українська народна оборона». Він – командир бойової дружини партії есерів в Києві. За свою революційну діяльність переслідувався царським режимом (арешти та заслання 1906 р, 1907 р. та 1909 р.). Після останнього заслання та втечі нелегально проживав у Владивостоку та брав активну участь в українському громадському житті Зеленого Клину.
Наприкінці 1911 р. Я. Водяний змушений на довгих шість років залишити країну. Спочатку емігрує до Японії, згодом Австралії. Прийнявши громадянство, працював майстром на меблевій фабриці, а 1917 року організував торгівельну фірму «Експорт-Імпорт». В еміграції пише п’єсу «Право Сваволі».
Навесні 1917 року, коли до далекого континенту долетіла звістка про революційні події в Російській імперії, Яків Михайлович повертається до рідної Сміли. Його обирають головою Смілянського повітового комітету партії боротьбистів, а з вересня – начальником смілянської міліції, кошовим отаманом смілянського Вільного козацтва. У січні-березні 1918 р. смілянський кіш під його керівництвом бере участь в боях проти 8-ї більшовицької армії в районі станції Бобринська. Заочно засуджений ЧК до розстрілу (1919). Про втечу від більшовиків та порятунок від розстрілу він згодом напише оповідання-спогад «З обіймів смерті».
З 1921 року Яків Водяний керував одним із гайдамацьких загонів у районі Холодного Яру і співпрацював з отаманами Ларіоном Загороднім, Юхимом Ільченком, Пилипом Хмарою, Кириченком, Миколою Кібцем-Бондаренком та іншими.
У травні 1922 р. отаман залишає Україну і оселяється в Польщі. Працює у кооперативі «Збруч» у Гусятині, керівником кооперативу «Своя сила» у Хоросткові, доки в травні 1925 року не переїздить до Варшави. Налагодивши зв’язки з українськими еміграційними інституціями працює у відділі розвідки Армії УНР під командою генерал-хорунжого Всеволода Змієнка і до початку 1930-х років Водяний проводить в Україні розвідницьку і підпільну діяльність, поширює антирадянську літературу. Продовжує досить активно писати, зокрема, публікує п’єсу «Холодний Яр».
Після окупації Радянським Союзом східної частини Польської держави 27 вересня 1939 року Я. Водяного було заарештовано органами НКВД. Звинувачено за ст. 54-6 ч. 1 і 54-4 УКУССР. 7 лютого 1940 року Військовий трибунал KOBO на закритому засіданні виніс вирок – розстріл.
Уривок із вироку №008 справи №007 1940 року показовий: «Водяной в 1927, 1928, 1929 и 1930 гг., пребывая на территории Польши, являлся резидентом разведки «УНР» и проводил активную разведывательную (шпионскую) деятельность против Советского Союза. Водяной, как резидент, проводил вербовку агентов разведки, производил переброску агентов разведки на территорию Советского Союза, давал шпионам задания и принимал информации сведений шпионского характера… Кроме этого, Водяной, будучи непримиримым врагом Советской власти, в прессе на территории бывшей Польши распространял различную к.-р. клевету против страны Советов и поддерживал польскую шляхту и буржуазию в ее борьбе против Советской власти…».
Вирок щодо Якова Водяного було виконано 10 травня 1940 року в Києві. 1948 року Уряд УНР посмертно нагородив Я. Водяного Хрестом Симона Петлюри. Лиш в 1995 році, вже в незалежній Україні Якова Водяного було реабілітовано.
Тетяна Валах, заступник директора Черкаського обласного краєзнавчого музею. Фото з колекції ЧОКМ та вільного доступу.
КОМЕНТАРІ