Її завжди можна побачити біля супермакету АТБ у базарні дні. Ні, Світлана Трясіна не належить до базарників, як може подумати хтось з читачів. Й взагалі вона не торгує, а просто пропонує перехожим звенигородчанам своїх чотирилапих підопічних. Історію жінки розповідає видання “Вісті Черкащини“.

– І скільки хочете за цього котика? – запитує хлопчина, зупинившись біля вольєру.

– Віддам безплатно, – посміхається жінка, – аби лише, натішившись, не викинув ти його…

Хлопець тим часом вже тягне за руку до вольєру свою маму, вмовляючи її: «Давай, візьмемо!» Й Світлана Миколаївна вже передає їй з рук в руки маленьке кошенятко.

– А ось того, сіренького, можна? – робить і свій вибір старенька бабуся. – Тільки я пізніше підійду, бо хочу ще на базар. Почекаєте?

– Чому ж ні? Звичайно почекаю, якщо вам так цей котик сподобався.

Не обминають Світлану Трясіну й інші перехожі. Проте, в більшості випадків, полюбувавшись чотириногими пухнастиками, прошкують далі у своїх справах. Вона ж стоятиме тут ще довго, в надії, що передасть ще хоч декілька кошенят, як каже, у добрі руки:

– З чотирьох, яких я, збираючи зі знайомими в лісі гриби, залишилося двоє. Може, ще хтось, йдучи на базар чи повертаючись з нього, накине на них оком. А он ще й цуценята у вольєрі…

Світлану Миколаївну вже добре знають у Звенигородці. Переселенка з Луганська, вона відразу ж після переїзду в це місто звернула увагу на чотириногих безхатьків, яких тут можна було побачити на кожному кроці.

– Я не могла спокійно дивитися на цих покинутих господарями, голодних, нікому не потрібних собак і котів, – розповідає вона. – Підгодовувала їх, а малечу, яку підкидали під будинки, підбирала і, доглянувши на перших порах, шукала їй господарів.

Не без її втручання у Звенигородці розробили програму регулювання чисельності безпритульних тварин шляхом стерилізації. Підбирали і приводили їх на пункт стерилізації місцеві волонтери, організовані Світланою Миколаївною. Проте кількість викинутих на вулицю тварин не зменшується. І вона продовжує особисто опікуватися ними. Навіть попри те, що мешкає у найманій квартирі в одній з міських багатоповерхівок. Уявіть на мить десяток котиків і собачок у вашому помешканні, нехай і маленьких, нехай і нешкідливих. І все ж…

– Знайшлася добра душа, яка допомогла мені, – продовжує моя співбесідниця. – Олена Ястремська, яка мешкає в приватному будинку, погодилася тримати їх у себе. Взагалі ж багато людей з розумінням ставляться до моїх «дивацтв». Навіть за межами Звенигородки. Бачите цей контейнер? Два таких передала мені волонтерка Оксана Савіцька з Черкас. А до цього я виносила їх сюди у звичайних картонних коробках.

І все ж далеко не всім дано зрозуміти пориви її душі.

– Воно їй треба? – гомоніли між собою дві жіночки, стоячи неподалік. – Сама, мабуть, живе абияк, а витрачає час і гроші на собак і котів…

Виходить, треба…