Вже на початку серпня 1941 р. німецькі військові частини окупували Чигирин. Крім військових органів влади, окупаційний режим допускав існування органів місцевого управління. У перші ж дні окупації була створена підконтрольна гебітскомісаріату, міському і польовому комендантам Чигиринська районна управа. Її очолив Олександр Сергійович Костенко. На жаль, поки що матеріалів про його довоєнне життя знайти не вдалося, пише черкаський письменник і краєзнавець Олександр Солодар.
Відомо, що з літа 1941 р. О.С. Костенко входив до складу ряду громадських організацій, таких як Комітет допомоги бідним і бездомним дітям, “Комітет Червоного хреста”, його ще називали “Комітетом допомоги постраждалим від жидобільшовицької влади”. Останній займався збором коштів для допомоги сім’ям репресованих сталінським режимом.
У вересні 1941 р. голова районної управи звернувся до жителя Чигирина актора і режисера Івана Григоровича Бінського з пропозицією організувати у місті будинок “Просвіти”. За підтримки О. Костенка, до 15 жовтня 1941 р. було створено сім просвітянських гуртків (драматичний, хоровий, музичний, бандуристів, танцювальний, шахово-шашковий, художньої вишивки), до яких записалося близько 150 осіб.
Наприкінці 1941 р. в Чигирин прибули члени похідної групи ОУН(м) Василь Семенович Грицюк, Роман Степанович Кузич, Василь Миколайович Стопа. За сприяння голови районної управи Олександра Костенка, В. Грицюк влаштувався працювати секретарем – перекладачем управи, В. Стопа – заступником начальника поліції, а Р. Кузич – слідчим. Членами похідної групи в колишній гетьманській столиці був створений районний провід Організації Українських Націоналістів. До його складу увійшов і Олександр Сергійович Костенко.
У 1942 р. розпочалося активне вивезення молоді до Німеччини. Згадував керівник чигиринської підпільної комсомольської організації Володимир Григорович Хоменко, який працював актором театру: “Того ж (1942 – авт.) року мене повідомили, що моє прізвище внесене до списків осіб, передбачених для відправки в Німеччину. Батько ходив до начальника районної управи Костенка, просив на колінах, щоб той викреслив моє прізвище зі списків. Костенко відповів: “Пане Хоменку, встаньте. Я не Ісус Христос, щоб переді мною на колінах стоять. Я вашого хлопця добре знаю. У списки його не вносив, але викреслити не можу. Але пораду можу дати. Хай ожениться. Німці одружених молодих пар в Німеччину не беруть”. За його порадою одружився я з Замшею Галиною Василівною і вінчалися в церкві. Їй теж загрожувала відправка до Німеччини”. Таким чином, керівник підпільної організації уникнув примусової відправки.
Улітку 1942 р. у Чигирині відбулася зустріч голови районної управи О. Костенка і колишнього холодноярського старшини Юрія Горліс-Горського. Її свідком був режисер чигиринського театру І.Г. Бінський. Пізніше на допиті останній розповідав: «На второй день после встречи с Железняком – Горским я был в кабинете старосты Костенко Александра (…). Примерно часов в 12 дня Железняк – Горский вошёл в кабинет Костенко вместе с шофёром в немецкой форме. Он – Железняк – Горский вынул свои документы и предъявил их Костенко, после чего начал о себе рассказывать, что он сейчас занимается литературной деятельностью, служит в немецком министерстве пропаганды. Костенко спросил Железняка, где он, Железняк родился и какой он национальности? Железняк ответил, что до 1926 года работал на одном из заводов в Советском Союзе, в каком городе не помню, что был арестован органами советской власти, но из под стражи бежал, после чего эмигрировал в Германию, где и проживал до войны 1941 года».
У жовтні 1942 р. представники німецької окупаційної влади в Україні приходять до висновку, що не лише ОУН, а й товариство “Просвіта” прагнуть усунути всякий іноземний вплив, враховуючи і німецький, і хоче всякими засобами працювати для мети “створення незалежної України”. А тому обидві організації були заборонені, а серед її активістів гестапо проводить серію арештів.
Навесні 1943 р. Олександр Сергійович Костенко разом з іншими націоналістами був заарештований співробітникам гестапо і загинув у в’язниці.

КОМЕНТАРІ