Сторічна Євдокія Шевченко з Черкас пережила Голодомор, Другу світову війну і чотири роки працювала на примусових роботах в Німеччині. Нині рибалить, збирає гриби та вирощує городину на дачі. Суспільному розповіла — секрет її довголіття — в роботі та оптимізмі.

Щоранку пані Євдокія йде рибалити на Тясмин. Для неї – це улюблена справа:

“Я сідаю та накидаю прикорм рибкам. Потім потихеньку причеплю черв’ячка і закину вудочку, та й чекаю. Ловлю не тільки на черв’ячка, а й на хлібчик. Найчастіше ліплю з хліба кавалки й роблю кульки. Їх чіпляю на вудку, кидаю і чекаю”.

Риболовлею захопилася ще в дитинстві. Розповіла, що це хобі приносить їй задоволення:

“Я тоді ще в мами жила і не вміла вудочку закидати. Але я брала її, хоп, кидала — рибка тоді впіймається. І я її витягувала. Нині я впіймала скільки: є і гарна, яка хвостом махає, і меншу теж. Зловила вже більше десятка”.

Розділяє таке захоплення й її син Олександр Шевченко. Бо любов до риболовлі в родині передавалася з покоління в покоління:

“У нас вся сім’я рибалки, памʼятаю дядька та бабусю. Здебільшого бабуся була завзятою рибалкою. Мама стала як вона, а потім і я став у них рибалкою”. Заради мами ми тільки і їздимо сюди на риболовлю, вона їй дуже подобається. Сиджу і думаю: якби вона впіймала рибку, то зраділа б і я тоді теж за нею радію”, — пояснив пан Олександр.

Поблизу свого будинку пані Євдокія вирощує квітки та городину. Любить працювати на землі:

“Працювати треба, десь просапати. Ми посадили три рядки картоплі, то я її вже підгорнула. Скоро і другий раз так само зроблю”.

Доки Євдокія Іллівна поралася на городі, її донька Віра Синенко впійману рибу приготувала:

“Я докладаю усі зусилля, щоб вона жила. Мама трудівниця — усе життя працювала і нині продовжує. Вона не сидить на місці. Хоч ми не даємо їй робити, але як приїду на дачу, то мама вже щось і пополола чи полила. “.

Євдокії Шевченко розповіла, що секрет її довголіття — в роботі та оптимізмі.

“На дачі мені тут добре, є свіже повітря. Мабуть, секрет мого довголіття у тому, що моє життя отака біготня: і туди біжу, і там роблю”.

У пані Євдокії троє дітей, пʼять онуків та один правнук. Вона з радістю слухає історії з їхнього життя, а зі свого – про Голодомор та Другу світову війну, воліє не згадувати. Нині товаришує з сусідкою Ганною Суворовою:

“Дай Боже кожному такого віку. Щоб всі могли дожити з хорошим здоровʼям до таких років”.