Як би це не дивно звучало, а Нових роки у нас два: 1 січня та 14-го. Наше літочислення вираховується за новим стилем, а за старим усі події відбуваються на 13 діб раніше. Це «стало можливим» завдяки більшовицькій реформі календаря, коли після відповіднго декрету слідом за 31 січня 1918 року зразу настало 14 лютого. Все б нічого, та зі звичним новоріччям люди прощатися не захотіли, але не придумали нічого ліпшого, як назвати «ще той» Новий рік Старим. Та власне, а що тут придумаєш? Хіба б 25 грудня тепер вкорінилося як Різдво, тоді б усе стало на свої місця. Але що тоді робити із Різдвом 7 січня? «Старе Різдво»? Я б не здивувався, ми можемо. Традиційно розповів історичну цікавинку краєзнавець Борис Юхно у Новій Добі.

blank

Василя – не Новий рік

Ще 14 січня відзначають день Святого Василя, якого дуже шанують християни. Народився він у Кесарії Кападокійській. Був надзвичайно обдарованим, ще молодим став авторитетним серед учених мужів. Його товаришем був Григорій, названий пізніше Богословом. Чоловіки заснували монастир, написали «статут чернечого життя», якого й нині дотримуються ченці. Увесь свій статок Василій витрачав на бідних, зокрема – на заснування лікарень та притулків для знедолених. Помер Святитель 14 січня 378 року, тому саме цього дня у храмах відправляють урочисті служби не честь Василія Великого. Але не слід вважати Старий Новий рік і церковне свято «одним і тим самим». Просто після згаданої реформи дві дати збіглися у часі, а більше їх нічого не поєднує.

До речі, представники православної церкви не збираються вносити змін у чинний для них календар. Але різниця між Юліанським і Григоріанським календарями збільшується з кожним сторіччям, і якщо наш божевільний світ проіснує до 2101 року, то Різдво Христове буде відзначатися не 7 січня, а 8-го, а Старий Новий рік пересунеться на наступну ніч з 14 на 15 січня.

Чимало людей вважають, що святкування архаїчного новоріччя – суто наш «винахід». Насправді це не так. Окрім тих пострадянських республік, де сповідують православ’я, традиції зустрічати Старий Новий рік збереглися у Сербії, Чорногорії, Македонії, Болгарії та навіть деяких кантонах Швейцарії. Окрім цього, традиція живе в українській діаспорі, а це, як ви розумієте, вже зовсім інша «географія».

«Новогодіє» по-черкаськи

Сьогодні з російської мови цей термін практично зник, а між тим перші вітальні листівки зі святом його обов’язково містили. З’явилися такі в останній чверті ХІХ століття, коли, власне, у міщанський побут увійшла традиція зустрічати Новий рік як окреме свято. У заможних черкаських родинах прикрашати ялинку почали вже дещо пізніше, у перші роки нового ХХ століття. Таких налічувалося лише кількадесят на 40-тисячне місто, тож ще й якихось років 100 тому новорічна красуня в помешканні все ще була неабиякою дивовижею.

Попри те, що місцеві заможники, – тобто переважно купці та грабарська еліта, – вже могли чимало собі дозволити, наряджати її справжніми скляними іграшками з Німеччини та Бельгії все ще вважалося розвагою надто витратною. Тому такими слугували домашні солодощі: шишки, бурульки, зайчики та таке інше. Фігурки випікали з пісочного тіста і загортали у золотаву чи срібну фольгу. Те саме робили і з горіхами. Тоді найбільшим «шиком» були мандарини. Попервах пару фунтів (менше кілограма) цих екзотів коштував тут до 20 рублів, а це за цінами черкаського базару на 1910 рік – то десь отак три індики тушкою.

У прикрашанні ялинки існували певні правила, обгрунтовані практичною доцільністю «з поправкою» на дітей. Ближче до стовбура у мотузяних мішечках висіли мандаринки (туди важче було дістатися), на нижніх гілках – печиво, вище – цукерки. Ближче до 1910 року до повітових Черкас з Києва почали завозити вироби тамтешніх мануфактурщиків: прикраси з паперу, тканини, вати, пап’є-маше. І тільки після Першої світової війни в Росії почали відкриватися вітчизняні підприємства з виробництва скляних іграшок.

Долучитися до новомоднього свята усім громадським станам допомогли згадані вже листівки. Епістолярні вітання дозволили міщанам середньої руки або й бідноті почуватися причетними до події, надто не витрачаючись на подарунки. Вітання зазвичай вручали особисто, а не відправляли поштою. За кілька років, коли підприємці-поліграфісти відчули перспективність друку новорічної кореспонденції, у сім’ях вже назбиралося по кілька десятків листівок-поздоровлень. Сьогодні такі – цінні предмети колекціонування, тож за оригінали філокартисти готові викласти чималі суми.

Український «карнавал»

Наступний парадокс свята спричинений щільним нашаруванням нових традицій на старі. 13 січня церква відзначає суто релігійний день Святої Меланії. Однак, як зазначають етнологи, він збігається зі святом Маланки, історія якого сягає дохристиянських часів. Усупереч християнським канонам, воно супроводжується лицедійством: переодяганням, використанням «ідольських» масок та костюмів. У прадавнину це виконувало магічні функції, але з часом перетворилося у доречну новорічну розвагу. Просто так сталося, що «карнавал» наших прабабусь і прадідів організувався сам собою. Традиційні образи на Маланку включали Козу, Ведмедя, Журавля, Коня, Бика, маски Діда й Баби. Травестією охоплювалися демонічні персонажі – відьма, смерть, чорт; соціально-побутові – наречена, піп, вдова, жандарм; етнічні – циганка, жид, гуцул, москаль, татарин. Кожен регіон мав тут якісь свої притаманності, а громада через персонажів дуже швидко реагувала на зміни в житті. Напевне, якби тепер Маланка відзначалася так повселюдно як тоді, знайшлося б на святі місце й президенту, й прем’єру, й кандидатам. Ну а в якій групі – ще питання.

Як воно було в Черкасах

От тепер спробуймо уявити, яким він був, Старий Новий рік, упродовж 1919-1929 років, адже друга дата стала початком його офіційної заборони як «попівської традиції». Власне, тоді під репресії потрапили обидві «версії» свята: і цивільна, і церковно-архаїчна. Та якщо першу невдовзі відновили за особистого сприяння Сталіна, то друга знаходилася на нелегальному становищі, щонайменше, до другої половини 1980-х років.

Тож – гайда на міські околиці, кудись на Кривалівку чи старий Казбет, мазанки й садки яких лише територіально вписувалися в межі Черкас, а так – село-селом. Тут Новий рік довго залишався «добільшовицьким», тобто Старим, і маю таку підозру, що навіть на утиски владою свята ніхто особливо не зважав. Тут – «що перше свято – то Різдво, друге – Святий Василій, а третє – сам Іван Христитель».

Разюча відмінність – чарівної миті опівночі, аби випити чарку, ніхто не чекав. 13 січня жінки готували смачну вечерю, на цьому їхня святкова місія вважалася виконаною, і боронь Боже до обіду 14-го носа з хати висунути. У ці дні навіть до криниці зранку ходив старший у роду чоловік. Вода, яку він набрав «спеціально», використовувалася для приготування «святкових» каші та борщу. Потім вже йшла господиня та, занурюючи відра, вітала ріку чи криницю: «Добридень тобі, водо Уляно, і земле Тетяно! Поздоровляю тебе з цим празником, з Новим годом і Василям! Прийшла до вас води брати і Бога на поміч призивати. Господи, благослови твоїм духом святим і преспори на всякі времена».

На Новий рік жінкам забороняли заходити у чужі хати до відвідин церкви чи принаймні до приходу посівальників, інакше господарів тих хат можна занапастити на бідність. Зате у чоловіків клопоту було – за увесь рік! Ще до засівальників треба було зазернити господу і хлів: звечора у сінях чекала спеціальна велика рукавиця зі збіжжям. Заходячи в хату, господар примовляв: «На щастя, на здоров’я, на нове літо! Роди, Боже, жито, пшеницю та всяку пашницю! Здрастуйте! З Новим годом, з Василям будьте здорові!» Перехрестившись на образи, чоловік аж тут пив чарку та виходив на подвір’я, де з-за тину на нього чатували хлопчаки-посівальники. Їх приймали як найбажаніших гостей: запрошували до столу «щоб добре все сідало». Нерідко малі наслідували квоктання курей, тож їх жатрома смикали за чуба «щоб курчата були чубаті». Подекуди першого засівальника «за п’ятак грошей» просили обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва.

Особливістю передноворічної кухні видається та, що усі страви мали готуватися у переддень свята і не раніше. Повернувшись із церкви, господар запалював свічку і все сімейство сідало за святковий стіл, на якому духмянів борщ зі свининою, переливалися золотом лини та височіла гіркою кваснина. По обіді господар дякував Богу за хліб-сіль, а невдовзі на порозі часто з’являлася Маланка, роль якої грав парубок, зі свитою. Після “вистави” усі учасники дійства пригощалися. З прийдешнім Старим Новим роком вас!

На Старий Новий рік…

* Треба примічати погоду: морозна та сніжна – на здоров’я людей і худоби, урожай хліба, а тепло й без снігу – навпаки. Зоряне небо – добре нестимуться кури, буде багато грибів і гороху. Густий іній – на щедрий медонос.
* Не можна замітати у хаті, щоб не вимести щастя-долі.
* Не можна нічого ані позичати, ані дарувати. Винятком є посівальники, яких щедро обдаровуютть, щоб у родині на прийдешній рік був достаток.