Спочатку історія про ведмедя (правда чи вигадка – судіть самі)

У Канаді в одному із заповідників жив Грізлі. Все б нічого, але він був альбінос. Якось на білого Грізлі вийшли туристи і, подумавши, що це заблукав білий ведмідь, викликали друзів – грінпісівців.

Ті, не довго думаючи, шпульнули в альбіноса Грізлі паралітичною ампулою, і зібравши волонтерів, перемістили ведмедя на Аляску. Нібито у свій ареал. І задоволені самі собою розійшлися по хатах. А ось тут почалося саме пекло.

Ведмідь Грізлі не пристосований існувати в льодовиках та морозі. Тому він почав виходити до людей. А люди на Алясці теж не дурні, бачать що це якийсь не правильний білий ведмідь та й взагалі особисто з ним незнайомі. Викликали місцевих зоологів. Зоологи теж не дурні, у них кожен білий ведмідь по відбитках пальців особисто пробитий. Та ще й із датчиками. Перерахували місцевих за каталогом – таки так. Не місцевий. При тому сам ведмедик у повному офігіваторі від того, що відбувається: учора жив собі тихо спокійно в лісах Канади, а потім набігли люди, і він прокинувся в льодовиках, а навколо – Північне Сяйво. І, до речі, також люди. Ось це поворот! Далі здогадалися полярні зоологи пробити зайвого ведмедя по базі – так і є: Канадські зоологи шукають свого Грізлі альбіноса.

Швиденько домовилися, ведмедя ще раз шпульнули снодійним, і спокійно вертольотом переправили назад у ліси Канади.

Ведмедик прокинувся і зрадів що – ура! – нарешті в знайомих місцях! Ха-ха! Проте, недовго музика грала.

На Білого Ведмедя у Канадських лісах натрапила чергова партія туристів. Звичайно, всі подумали, що це не Грізлі альбінос, а Білий Ведмідь, який хрін знає яким дивом забрів з Полярного Кола в ліси Канади. Видзвонили зоозахисників.

Ті, не довго думаючи, шпульнули Грізлі снодійним, оплатили гелікоптер із кліткою, і запроторили нещасного знову на Аляску. Туди, до снігів та льодів.

Медвідь прокинувся в жаху! Незважаючи на те, що Грізлі дуже грізний хижак, проте він не вміє жерти лід і добувати тюленя! У Грізлі трапилася паніка, і він пару днів рив собі барліг, де і знайшли його місцеві туристи переляканого і з жахом в очах.

Ланцюжок подій розвивався повторно: “Альо, це Канадський заповідник? У вас пропав ведмідь-альбінос? Так? Тоді надсилайте вертоліт, у нас тут плюс один”.

Транквілізаторами нагодували, а як же! Коли ведмідь оклемався знову у себе в зелених лісах Канади, він довго не міг прийти до тями – не вірив що це не мінус 50 із відсутністю жратви, а який не який достаток ягід і грибів! З тих пір Канадські волонтери скрізь, де можна, обвішали територію проживання ведмедика такими табличками:

“Це не Білий Ведмідь! Це Грізлі – Альбінос. І якщо хтось захоче його повернути на Аляску, ми особисто всім натовпом будемо вас мудохати! Дайте ведмедю спокій!”

І до нашої сучасності

Заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника Віталій Грищенко наводить у себе в Фейсбуці цю історію, як приклад того, що рятувати всіх підряд – не надто корисна справа.

Для коментаторів, що сумніваються у правдивості історії, Грищенко зазначив:

“Вона вигадана, швидше за все для того, щоб показати безглуздість науково не обґрунтованої бурхливої природоохоронної діяльності. У житті, на жаль, прикладів вистачає. Є ентузіасти “озеленення планети”, що засаджують деревами схили степових балок, знищуючи цим останні залишки степу”.

Варто нагадати, що кожної весни, незважаючи на заклики не панікувати, до Черкаського зоопарку несуть совенят, яких знаходять у парках під деревами. Після такої “соціалізації” птахи вже не зможуть жити диким життям та змушені залишатись у зоопарку.

А з приходом холодів починається інша рятувальна операція – лебеді на льоду. І хоч ці пернаті спокійно витримуть морози до – 15, телефони рятувальників та зоозахисників “розриваються” від повідомлень про “бідолашних”.

Минулого року в Монастирищі сталася кумедна історія: 7 грудня 2020 року до рятувальників звернулася жителька м. Монастирище та повідомила про те, що на ставку по вул. Гагаріна знаходиться лебідь, який ймовірно примерз, адже він тривалий час не рухався, це і занепокоїло жінку. Відразу на місце події вирушив черговий караул, який за допомогою гумового човна прямував рятували лебедя. Поки рятувальники плавали за лебедем, останній, ймовірно, вирішив, що рятувальники трохи не сповна розуму, та… полетів від них. Мабуть туди, де його ніхто не потурбує…

І, нарешті, досить плакати над кожним зрізаним деревом. Бо не всі їх потрібно рятувати, а інколи краще посадити нові, ніж чекати, доки старі гепнуться комусь на голову. Особливо жорстко “находить” дереворятувальний ентузіазм, коли майданчики розчищають для якогось будівництва. Наприклад, у Черкасах при укладанні дороги понад Дніпром, коли будівельники зрубали зарості чагарників із кленів та усілякої дерези (які, до речі, ботаніки називають бур’янами серед деревовидних). А особливе “загострення” починається перед Новим Роком. Всім різко стає шкода зрубаних ялинок (вирощених, до речі, спеціально до свят), і справжні екологи лише руками розводять та дивуються, чому ніхто досі не очолив “боротьбу” проти зривання яблук чи зрізання снопів пшениці?

Тому перш, ніж кидатися когось рятувати, варто зупинитися та подумати. Можливо, краще все ж таки, залишити ведмедя там, де він має бути – у лісах Канади…

Наталя Писарева