52-річна Світлана Білан із села Драбівці Золотоніського району щомісяця отримує від держави 33 гривні допомоги по догляду за хворим чоловіком. Той має першу групу інвалідності. Працював раніше водієм маршрутки. Зараз родині не вистачає грошей навіть на їжу. Історію родини розповідає Сергій Радченко у газеті “Вечірні Черкаси“.

– У чоловіка синдром Бінсвангера (захворювання, яке вражає білу речовину головного мозку, – ред.), – розповідає Світлана. – Має проблеми з пам’яттю. Не вміє зараз ні читати, ні писати. Лікар сказав, що переносив інсульти на ногах. Практично все життя працювали на маршрутці у Черкасах. Він водій, а я була кондуктором. Це вже 2 роки, як він недієздатний. Окрім нього, я доглядаю за мамою. Вона теж лежача. На роботу піти не можу, бо не лишу ж їх. Чоловіку нарахували 2 тисячі пенсії. А мені по догляду за ним – 33 гривні. На ліки щомісяця йде майже півтори тисячі. Добре ще, що мама теж отримує пенсію. За ті гроші оплачую комунальні послуги. На прожиття залишається приблизно 2 тисячі гривень на трьох людей.

Жінка боїться залишитися без засобів для існування після смерті матері. Намагалася попросити допомоги у соцзахисті. Їй відмовили.

– Я зі страхом думаю, що робитиму, коли мами не стане, – каже Білан. – Як жити тоді, не знаю. Ходила у відділ соцзахисту, аби попросити якусь доплату. Хоча б що-небудь. Відповіли, що через пай ми не можемо більше ні на що розраховувати. Кажуть, мовляв, при Радянському Союзі 3 рублі взагалі платили. Але ж скільки я зараз на ті 33 гривні можу купити хліба? Розумію, що я не одна така. Нас тисячі. Але ж потрібно щось робити. Один депутат мені сказав прямо: «Поздавайте їх та йдіть на роботу. Маму в будинок для пристарілих. Чоловіка десь в інтернат». Хочеться кричати.

Родина не може дозволити собі нормального м’яса. Воно потрібне хворому чоловіку. Продуктами іноді допомагають знайомі. Із домашньої живності жінка тримає лише кількох курей. Каже, на інше не вистачає сил.

– Йому м’яса не те, що просто хочеться, а воно йому потрібне, – пояснює Світлана Білан. – Сир, наприклад, теж. А ми не можемо собі цього дозволити. Куми та друзі знають нашу ситуацію й допомагають трохи. А так грошей вистачає на хліб, купуємо живу рибу по 25 гривень. Щоковину раз на місяць беру. Розмелюю разом з цибулею й роблю котлети. Це все наше м’ясо. Іноді курку можу зарізати. Але це рідкість.

У Департаменті соціального захисту населення Черкаської ОДА жінці радять ще раз звертатися до спеціалістів.

– Якщо в людини немає страхового стажу, тоді призначається соціальна допомога, – говорить директор Департаменту Руслан Чикало. – Треба дивитися по документах, на що ця людина претендує й має право. До нас у Департамент звертаються, якщо є якісь складні питання. Інші вирішуються за місцем проживання.

Один із депутатів Верховної Ради, який порадив здихатися хворої рідні, дав Світлані 500 гривень одноразової допомоги. Жінка готова їхати до столиці, аби вирішити проблему.