Черкаська письмениця Ірена Карпа вирішила поговорити з прихильниками про емоції. Про те що таке “злість” та чому вона важлива, жінка розповіла у Фейсбуці.
“Злість нині дуже сильно недооцінена.Тобто, ніхто вас публічно не сварить за те, що ви злитеся на себе – ну типу, ваше діло, хазяйське. А от фіганути у відповідь на хамство чи чужу агресію вже вважається «нє-нє»: тут включаються «забий», «будь вище цього» чи, як у дитинстві, «будь мудрішим». Тільки як конкретно бути «вище цього», ніде, крім старих підручників із медитації, не пояснюють.
Ви ж знали, що сльози, плач – це та сама агресія, але соціально прийнятна? Бо направлена всередину, а не проти кривдника. Тому плачте на здоров’я, ваш червоний ніс і запухші очі доволі зручні для суспільства. (У крайньому разі можна відвернутися й не дивитися на не гламурну картинку дорослої жінки в сльозах.) Вас можна паличкою тикати, а у відповідь ви тільки скажете «за що зі мною так?!» І то про себе скажете, коли хамла і слід простив.
Моя французька подружка Міріам каже, що у Франції це національний спорт – правильно відгавкуватися на хамство. Приміром, підіймаюся я вузькими сходами з підземного паркінгу, навантажена сумками й собакою, а нагорі дяпан стоїть типу мене пропускає.
Порівнююсь із ним, собака бачить іншу собаку й різко тягне мене з усім моїм караваном, що я фактично лечу шкереберть. І тут той дяпан верещить мені вслід: «Мерсі, чи не так?!» Про те, що він звертався до мене, доходить десь уже в під’їзді. Мовляв, я не подякувала йому реверансом за галантний вчинок пропускання мене на засцяних сходах (на яких ми й так не розминулися б). Не вертатися ж до нього «дякувати». Хороша мисля приходить опосля. Того Міріам радить вивчити кілька паризьких хамо-формул на всі випадки життя. Одна з них: «Allez, fais pas chier, toi!» Щось типу «Кароче, чувак, не задовбуй!» До діалогу це не сильно мотивує, що в цьому випадку прекрасно.
Я – за проживання емоції. Якщо медитувати, то вже прям з головою і в ту точку, де ти тут і зараз. Це значить, що якщо радісно, то треба радіти, без огляду на те, що от «якщо щас харашо, то завтра точно все буде погано». Якщо вам сумно – прислухайтесь і занотовуйте нотки суму, пригодиться. (Я недавно цілу панічну атаку на компоненти розібрала – віддам героїні нової книжки, мені не жалко)). То саме зі злістю. Дозвольте собі розізлитися. Прийняти ту просту істину, що інколи мудак – це просто мудак. А не ви щось зробили не так, і «якби я не, він би тоді не..» чи інші конструкти імені «сама винувата» чи «конфлікти притягую». Ну притягую, ну і шо? Право маю.
Так само, як завтра маю право почуватись зайчиком і любити весь світ включно зі щурами й мужиками-тряпками. А от сьогодні, прямо зараз, я зла. І якшо розуміти, що ця емоція моментальна і приносить розрядку, є шанс потім не гризтися почуттям провини: автодеструктивним і геть вам непотрібним. (З ним прицільно ведуть національно-визвольну боротьбу француженки. І непогано виходить, до речі)).
Тож тримайте індульгенцію на виправдану злість – ту, що «в отвєточку». В отвєточку на знецінення, приниження, спробу поставити вас «на місце». В отвєточку на невмотивовану агресію (коли з якогось перепугу на вас стартують). І особливо – в отвєточку на пасивну агресію, яку так щільно припудрює суспільний договір, щоб максимально важко було її розпізнати.
Фігачте у відповідь (бажано не в пику, а вербально, хоча самі вже там по ситуації) і отримуйте кайф. Від того, що ви не хороша дівчинка, а людина зі своїми кордонами. І пам’ятайте: чим менше ми тримаємо злість у собі, тим більша вірогідність уникнути психосоматики (закреслено) завтра прокинутися пухнастим пасхальним зайчиком.”- написала на сторінці письмениця.
КОМЕНТАРІ