Тральщик «Черкаси» (U-311) – це 47-річний морський корабель. Його завдання – шукати та знищувати міни. Навесні 2014 року його захопили російські військові. Наш екіпаж три тижні чинив опір ворогу і до останнього не спускав державного прапору. Про ці події зняли однойменний фільм, який вийде на великі екрани 27 лютого. Ми послікувалися з черкащанином Михайлом Шитко, який бував на кораблі до захоплення та консультував режисерів. За контрактом йому заборонено розкривати деталі зйомок фільму. Але Громадському:Черкаси він розповів чим особливий цей тральщик.

Михайло Шитко працює в одному з небагатьох клубів юних моряків в Україні. Це позашкільний гурток у Черкасах, де близько двохсот хлопців та дівчат навчаються морській тактиці, судномоделюванню чи комп’ютерній навігації. Чоловік показує стенд зі старими фотографіями своїх вихованців: усміхнені, у формі, на кораблях серед моря. Багато з них продовжили справу і стали моряками або військовими.


Чоловік часто бував саме на тральщику «Черкаси» під час дитячих навчань. Пригадує, що вперше поїхав туди 11 років тому. Символічно, це було те ж озеро Донузлав, на якому корабель взяли в облогу російські військові. Пригадує, що тамтешня військова база збудована дещо нерозумно. «Її проектували якісь зрадники. База, як пляшка: горло перекрив – і кінець». Тому розуміє, як стались ті події 2014-ого.


За радянських часів тральщик називався «Разведчик» і вже тоді він став легендарним. У 1990 році корабель вступив в бій у Червоному морі з чотирма суднами Ерітреї, держави на сході Африки. Одного з них вдалося потопити, інші – добровільно вийшли з бою. Це був останній морський бій у 20 столітті. Цим корабель закрив морську історію Радянського Союзу. На тральщику дотепер є сліди від ворожих куль.

Корабель виготовили з маломагнітної сталі для того, щоб він міг справлятися зі своїм головним завданням – шукати та знищувати міни. Оскільки судно побудували ще у тодішньому Ленінграді, секрет його виготовлення там і лишився, так ніколи і не потрапивши до України. Тому нашим технікам доводилося ремонтувати корабель «наосліп». Михайло згадує: «Це була незвичайна сталь. Майстрам не вдавалося її варити – не трималася докупи».


Уже в 1997 році тральщик увійшов у склад Військово-морських сил України та отримав назву «Черкаси». У той час в Україні була традиція перейменовувати судна на честь обласних центрів. Це робили для того, щоб отримувати спонсорську допомогу від міста. «Ніякої особливої історії за цим не стоїть», – каже Михайло.

Однак у міста Черкаси і у тральщика завжди був особливий зв’язок, вважає чоловік. На ньому служили військові комісаріати, які відбирали хлопців для Військово-морських cил. Серед обраних завжди було багато черкащан.

Коли ж корабель був в облозі, небайдужі влаштували марш до міської ради Черкас, де повісили прапор Військово-морських сил. Він провисів там до останнього дня облоги.

Пізніше стало відомо, що моряки з тральщика, оточеного російськими військами, хотіли зв’язатися по радіозв’язку з містом. Передавати зв’язок їм допомагали кримські татари, які були у морі на човні неподалік. Та, на жаль, почути нічого не вдалося. ФСБ була швидшою: зупинила човен і забрала станцію радіозв’язку.


Зараз тральщик «Черкаси» пришвартований у тимчасово окупованому Севастополі. Михайло впевнений, що про судно навряд чи хтось дбає, тому відновити його після повернення буде досить важко.

Чоловік показує стенд, де зібрані речі з тральщика «Черкаси»: кормовий герб, плашки та стрічки з кольорами українського прапора. Коли хлопці виходили з корабля, їм вдалося забрати все з символікою України, що можна було. «Щоб не лишилося ворогу», – каже Михайло.