Лікарка-анестезіологиня уманського пологового будинку Галина Зарубенко п’ятий рік працює у режимі “доба через дві”, відповідаючи за життя породіль та новонароджених. У 2022 році вона стала доноркою кісткового мозку та врятувала жінку з Черкас. Про стрес професії, рішення стати донором і мрію про мир — у розмові із Суспільним.
У пологовому будинку анестезіолог — це фахівець, якого пацієнти часто не запам’ятовують в обличчя, але саме від нього залежить безпека під час операцій і складних пологів — так Галина Зарубенко розповідає про свою роботу:
“Мені завжди подобалося допомагати людям, ще з дитинства. Мені подобалося турбуватися про когось, віддавати частинку себе. І бачити результат потім. Чому анестезіологія? Вона така більш невидима професія. Невидима, але надзвичайно важлива, надзвичайно стресова. І мені завжди подобалося не сидіти з папірцями, а робити і бачити результати”.
За словами лікарки, стрес у роботі — це, насамперед, відповідальність:
“Я завжди переживаю за кожний наркоз, за кожні пологи, за кожні кесарські і наступні операції. Тому що ти відповідаєш під час наркозу за життя людини. А в деяких випадках за життя не однієї людини, а кількох. А якщо це багатоплідна вагітність, то, буває, і трьох, чотирьох”.
В Уманському пологовому будинку пані Галина працює п’ятий рік поспіль. Під час робочого дня, який триває 24 години, вона не лише забезпечує породіль знеболювальним, а й надає невідкладну допомогу мамам та дітям.
“На початку кар’єри завжди був страх зробити щось не так. Мені здається, це страх будь-якого лікаря зробити помилку. Але в мене колеги, старші колеги, завжди приходили на допомогу, коли я їх про це просила. І це саме головне правило лікаря молодого – не боятися попросити про допомогу”, — розповіла лікарка.
За словами Галини Зарубенко, хоч з роками і стає більше досвіду та менше стресу, проте переживання все одно залишається. У березні 2022 року вона вирішила стати донором кісткового мозку:
“Донором крові я стала ще під час навчання в Уманському медичному коледжі. До реєстру донорів кісткового мозку приєдналася у березні 2022 року — після початку повномасштабного вторгнення. Здала, заповнила анкету, прислали мені тест на ДНК на пошту, зробила мазок, він висох, відправила назад, і це все було безоплатно, коштом реєстру. І це був стан очікування потім. Можливо так, а можливо ні”.
Процедуру, проходила методом аферезу, зазначила пані Галина:
“Можна двома шляхами здавати. У мене було з крові аферезом по типу, як гемодіаліз, під час якого з однієї вени беруть кров, фільтрують, відбирають тільки ці клітинки, які потрібно, і в другу руку повертають мою кров із антикоагулянтом, які запобігають утворенню тромбів. А перед цим я колола спеціальний препарат, щоб із кісток вийшли ці клітинки в кров, і потім їх забрали”.
Повідомлення, що є генетичний збіг, пані Галина отримала телефоном У вересні 2023 року:
“Мені зателефонували і сказали, що є збіг, запитали, чи я згодна. Я сказала, якщо я вже в реєстрі, то я згодна”.
Через вимоги законодавства донор і реципієнтка не могли зустрітися два роки. Згодом ініціатива зустрічі надійшла від жінки, якій пересадили клітини.
“Ти і радий, тому що ти зміг допомогти. Але, водночас, я співчуваю жінці, що в неї така доля, на жаль. І ми ж розуміємо, що це, звісно, може бути стовідсоткове одужання, а може бути просто на певний час. Але все одно я дуже рада, що могла допомогти”, — розповіла донорка.
На запитання, чи готова знову стати доноркою, Галина відповіла однозначно:
“Ну, якщо в цьому є необхідність, то звісно. Тому мені здається, що якщо ти можеш поділитися цим добром і світлом своїм, то мені здається, що воно того варте”.
КОМЕНТАРІ