55 років тому, лютий 1966-го: “З кожним роком впорядковуються ринки міста. Великі роботи, зокрема, ведуться на центральному ринку. Тут будуються капітальні приміщення павільйонів з центральним опаленням, каналізацією і водопостачанням, а також кафетерій на 60 посадочних місць. По вулиці Леніна незабаром відкриється новий великий павільйон, обладнаний холодильними камерами, а також пункт заправки сифонів. Цього року відновиться спорудження великого критого ринку. По вулиці Гоголя намічено побудувати двоповерхове приміщення магазинів. Новий колгоспний павільйон будується на Кривалівському ринку”. Чергову сторінку з життя старих Черкас розповідає краєзнавець Борис Юхно.

Такий ось “інформаційний привід” для сьогоднішньої мандрівки старими Черкасами. Не надто сподіваюся дізнатися щось нове про наші базари другої половини минулого століття: цей пласт міського життя у нас чомусь завжди видавався малоцікавим. Ну базар – то й базар, що там може бути гідного пам’яті.

У середині 1970-х моїм першим базаром був Казбетський. І полююючи на тематичні замітки в періодиці, зазвичай – мініатюрні з тієї ж причини їхньої другорядності, колись натрапив на таку, від 16 червня 1974-го: “У Черкасах впорядковується старий Казбетський ринок. Споруджено павільйони сучасних форм, у яких розмістилися кафе, майстерні побутового обслужування. Шляховики закінчили асфальтування базарної площі. Зараз будується приміщення для м’ясо-молочного контрольного пункту з холодильними камерами. Встановлено ажурну огорожу”.

Якщо “Черкаська правда” писала, значить щось там справді впорядковували. Можливо, саме тоді відкрилися “Культтовари” перед поворотом з Воровського на Шевченка, “Овочі” зразу за рогом й те саме кафе з пельменно-пивними пріоритетами, про яке тут йшлося нещодавно. Але не пригадую, щоб Казбетський хоч тоді, хоч згодом, міг слугувати зразком ринкової торгівлі.

Базар тут (був) ще від початку минулого століття, і в роки мого дитинства – все ще галасливий колоритний торжок, на якому за залізними прилавками сусідилися продавці городини й риби, залізяччя й побутового дріб’язку, молока й віників, сала й квітів, меду й радіодеталей, підпільної самогонки й висівок та казна чого ще. Самогонні бабушки офіційно торгували насінням: якщо на прилавку в гранчаках сємки – значить і стакани є, і все інше.

Казбетський був самим раннім базаром, “так склалося історично” ще з часів перших продавців – рибалок. Влітку вже о п’ятій ранку туди у низеньких дитячих візочках зразка 1960-х доправляли свій нехитрий товар тітки з усього кутка. О шостій – сьомій розпал торгу, а до полудня хіба дворняги в затінку відпочивають, їм тут завжди щось обломлювалося.

Тепер колишні молодиці сидять між паковкою і вітринами нових магазинів, бо базар остаточно ліквідували 2016-го. Ще – під ворітьми 6-ї школи трохи торгують, але не щодня…

“Критий ринок розміститься в межах вулиць Жовтневої, Гоголя і Комсомольської. Разом з існуючим колгоспним ринком він утворить єдиний торговельний центр. Головні підходи сюди йтимуть з боку вулиці Комсомольської і будуть оздоблені партерною зеленню, квітниками…”

Це – абзац зі статті “Місто прикрасять новобудови” у “Черкаській правді” від 10 лютого 1963 року. У ній вперше й порадували черкащан перспективою небаченого дива – сільськогосподарським базаром під дахом. Щоправда, вона виявилася трохи віддаленішою, аніж передбачалося, але не суть: надвечір 5 листопада 1971 року, як годиться – перед черговою річницею революції, – новобуд засяяв вогнями. Не зупинятимуся, було достатньо.

Цікава історія того торгівельного центру на Смілянській, за яким тепер “Кришки” й не побачиш. Його появу анонсували ще… під весну 1977-го.

“У філіалі “Діпроцивільпромбуду” працюють над проектом реконструкції черкаського Центрального ринку. Великі зміни стануться тут. Поряд з існуючим критим ринком, в композиційному узгодженні з ним, підніметься по вулиці Комсомольській ще одне приміщення – прямокутна будівля сучасної архітектури.

На ринку з’являться павільйони нової конструкції відкритої торгівлі. Намічено впорядкувати всю територію, додатково збудувати магазини по продажу промислових товарів. Запроектовано двоярусні стоянки для автомашин.

Після реконструкції Центральний колгоспний ринок матиме 1200 торговельних місць. Це приблизно вдвоє більше, ніж тепер”.

Вважаю, що циклічність новаторських задумів вкотре доведено. На фото означених часів: товариш Лутак строго інспектує умови колгоспної торгівлі.

blank

А тепер пригадайте перший абзац: “по вулиці Гоголя намічено побудувати двоповерхове приміщення магазинів”. Йдеться про приринковий універмаг “Добробут”, хоча його власне ім’я було не всім відомим.

Якби ви раніше придивитися до фасаду, то помітили б, що він не монолітний: першу чергу універмагу здали 1968-го, другу 1972-го. Тепер не побачите, адже з грудня 2018-го він на повній реконструкції. Щоправда, почалася вона зі скандалу, і як наслідок простою, тому зводять його із великим запізненням, зате вже швидко. Як на мене – поки що якесь воно страшне, але побачимо. Між іншим, те що “окреслюється у формах”, не дуже нагадує те, що планувалося.

blank

Неймовірно, але рівно півстоліття цей магазин залишався практично у своєму первозданному вигляді. “Добробут” до останнього був не просто універмагом, а справжнім музеєм радянської торгівлі. Принаймні – його внутрішнє планування, опорядження, а подекуди й деталі інтер’єру, а ще – форма “обслужування”, за якої продавці й покупці розділені прилавком, наштовхували на таку думку.