“У кожній редакції вам розкажуть масу історій про те, які у них бували “ляпи”. Іноді на друкарню звалюють і “ляпи” редакційні, і в газеті з’являється поправка “У вчорашньому номері нашої газети вкралася помилка, що спотворює сенс статті”, тощо. Втім, помилки бувають навіть корисні тим, що веселять читача; зате автори постраждалих статей реагують на них вкрай кисло, перебуваючи в упевненості, що спотворена і зіпсована вся стаття і що взагалі у Всесвіті панують хаос, свинство і неподобство. А по суті, не все так уже й погано. Я, зі свого боку, можу сказати, що серед моїх статей є й такі, в яких зовсім не було помилок. Як це сталося, не знаю”, – так іронічно писав про “опечатки” в газетах Карел Чапек.

У свою чергу психологи кажуть, що “Уміння посміятися над собою – це ознака зрілості і це згладжує багато незгод ужитті”. Не стала винятком і наша редакція. Деякі “словотвори” вже навіть устигли, як то кажуть, піти в народ. І, до речі, деяких ніхто так і не помітив, і лише наша совість примушує про них з посмішкою згадувати, як-то помилку у фразі “Як писав Оноре де Бальзак у своєму романі “Кармен” (для не філологів-літераторів, новелу “Кармен” написав Проспер Меріме)…

Скільки існує письмо, скільки існують і одруки. А першодрукар Йоганн Гутенберг і був першим видавцем, котрий допустив у своїй книзі “опечатку”: замість латинського слова “quos” вийшло “qnos”. Сутність помилки проста – складач випадково перевернув букву u догори ногами. До речі, ці дві букви ставали причиною помилок і надалі; саме таким чином, за однією з версій, виникло сучасне слово “конверт” замість колишнього “куверт”: в одному надрукованому тексті на французькому буква u в цьому слові теж виявилася перевернутою. Італійські видавці в епоху Відродження придумали спосіб виявляти повагу до читача: це була “еррата” – листочок в кінці книги зі списком помічених помилок. З того часу такі списки стали супроводжувати багато книг аж до нашого часу.

За останні кілька років, скарбничка одруків поповнилася “рятувалянками”, замість рятувальників, “льодяниковим періодом”, замість льодовикового, “дупутаксами” замість депутатів, “ведмедиками” замість ветмедиків. І ви лише вдумайтесь, наскільки багатозначні і глибокі виявились ці друкарські помилки! У деяких реченнях вони несли прямо-таки глибокий символічний смисл, наче рукою журналістів водила якась вища сила.

Ну, і як же без “полунички”: класика в рецепті про запікання гусака: “зав’яжіть гусю лапки і покладіть лапками в піз” (низ, малося на увазі). Хтозна, про що думали наші колеги, коли готували популярну сторінку “Домашній консультант”, проте вийшла легендарна редакційно-кулінарна “Камасутра”.

До слова, “чудили” з кулінарією і наші колеги з інших видань, зокрема “яйця збити і поголити” (мало бути посолити) стало анекдотом на кілька років.

Один з наших останніх курйозних одруків – про вартість куртки міського голови, яка дивним чином “перетворилася” на “курку” за тисячу євро. Ми лише уявляємо переляк деяких черкаських “курникових” компаній, коли вони побачили цю цифру! Напевне, в них не зразу від серця відлягло, коли зрозуміли, що то звичайна друкарська помилка.

До речі, ляпи із “курми”, не така вже й рідкість, – за радянських часів кілька видать замість “руководства” писали про “куроводство” керуючої і спрямовуючої партії.

А от наша колега Тетяна Балякіна вмудрилася “обізвати” всіх нас “жруналістами”, а ще писала матеріал про “министерство здравоохренения”. І, знову ж таки, хіба не читається у цих одруках глибинний зміст? Ну, як тут не згадати дідуся Зіґмунда Фрейда, який говорив, що насправді одруків не буває, то наше підсвідоме намагається донести до нас глибинну інформацію…

Класик же історичних нарисів із життя Черкас Борис Юхно згадує свої ляпи: “Черкаські Маври”, “купокарбованці”, “порно-руховий апарат”.

Не пройшла повз уми черкаських журналістів і сучасна кіно-мульто-класика. “Перший міньйон збіжжя” – так писала Вікторія Мальована. Однак однією з найулюдленіших власних “опечаток” вона вважає “Черкаську йобласть”.

У 1631 році в Європі була випущена друкована “Біблія”. В її тексті одна із заповідей впевнено говорила: “чини перелюб!”. Видавець просто пропустив частку “не”, проте в народі пішли чутки про те, що книгу видрукував сам сатана. Що поробиш – середньовіччя!

Хоча, одруки – це не завжди смішно.

І не завжди винними в них були автори текстів, просто за технологією високого друку тексти складалися із попередньо відлитих букв і знаків у друкарську форму, якою потім відтискались окремі сторінки газети. Тож багато чого залежало від того, в якому стані і настрої друкарі набирали букви для тих сторінок. Звісно, редактори і коректори мали перевірити правильність набору, та недодивитись там було простіше, ніж зараз.

У дореволюційні часи газети могли виходити з білими плямами – “зайві” матеріали забирали зі шпальт просто перед друком. У СРСР непотрібні тексти не потрапляли навіть до верстки. Але якщо траплялися казуси, під репресії потрапляли усі без винятку працівники редакції з родинами. Багато хто і життям міг поплатитися.

Випуск газети “Правда Сходу” від 25 жовтня 1944 року став для редакції фатальним: весь колектив газети розстріляли. Причиною стала всього одна пропущена буква в слові “головнокомандувач”. Тираж всього випуску був спішно вилучений з продажу, а по квартирах передплатників ходили чекісти, учиняючи обшуки і конфіскуючи знайдені газети. Примірник на фото – один з шести уцілілих, які тепер дбайливо зберігають колекціонери.

Зокрема, це стосувалося часів правління Сталіна. Головний кошмар журналістів того часу – припуститися помилки в імені вождя. У газеті “Сочинська правда”, через прикру помилку, надрукували “Салін”, – як результат, редактор був негайно заарештований. В іншій, вже махачкалінській газеті в ім’я вождя підступно вкралася буква “р” замість “т”. За легендою, вся редакція після цієї помилки зникла безслідно. Згідно з іншим варіантом історії, помилка ця трапилася у воронезькій газеті “Вперед” на початку війни. Редактору пощастило: його всього лише зняли з посади.

“Правда” ніколи не помиляється: редакція газети “Правда” помилково назвала шахтаря-ударника Стаханова в своєму репортажі Олексієм, хоча його справжнє ім’я було Андрій. Цензори помітили помилку вже після виходу газети і доповіли про неї Сталіну. Вождь категорично заявив: “Газета “Правда” ніколи не помиляється!” Після цих слів Стаханову моментально замінили всі документи, зробивши його Олексієм.

Втім, одного разу цей самий вождь не став сердитися на редакторів через помилку, а навіть похвалив за неї. У газеті було надруковано, що товариш Сталін “зустрівся з польським ослом” замість “послом”. З Польщею тоді радянський уряд мав серйозні розбіжності, і мимовільна помилка вийшла якраз до речі.

Існує і легенда про інший випадок. Давид Ортенберг, тодішній редактор “Червоної зірки”, писав у мемуарах, що одного разу у них в друк пішла фраза “Червоноармійці виібли білофінів” з якогось населеного пункту (в той час йшла Радянсько-фінська війна). Працівники журналу приготувалися до покарання, однак до редакції зателефонував сам Сталін, посміявся і сказав, що нікого карати не потрібно.

 

Відомий історик та краєзнавець з Черкащини Вадим Мицик навів кілька “очепяточних” фактів, пов’язаних з Черкащиною:

На початку 1950-х у Гребінках Київської області районна газета опублікувала статтю, де у слові “Сталінград” набірник загубив літеру “р”. При переносі вийшло “Сталін-гад”. Редактор розумів усі наслідки такої помилки. Тому щойно побачив видрукуваний примірник, пішов до свого кабінету й вистрелив у скроню. Наступного дня з Києва прислали нового редактора. Треба було терміново написати спростування. Тоді це називалося “поправка”. Відтак взяли три рядки: той, де була помилка, той, що вище, і той, що нижче. Написали так: “У попередньому номері вкралася помилка. Такі-то рядки слід читати так-то”. Вичитувала редакція, новий редактор і увесь райком. На ранок подивилися в газету. Жирним шрифтом було набрано: “У попередньому номері нашого видання всралася помилка”.

В 1930-х у Бабанці теперішнього Уманського району виходила газета “Більшовицька робота”. Спеціалізувалася переважно на аграрних темах. З осені починала цикл публікацій про підготовку ґрунту до посіву цукрових буряків. Контролювала, як колгоспники вносили попіл у землю. Згодом кореспонденти заміряли глибину оранки. Редактор підписав номер до випуску. Але під час друку тріснула й розкололася літера “о”. До читачів текст дійшов у такому вигляді: “Щоби весною мати гарний урожай цукрових буряків, колгоспникам треба з осені срати на глибину 35–40 сантиметрів із одночасним внесенням попелу”. Редактор побіг скуповувати й випрошувати увесь тираж. Потім кілька днів очікував арешту.

На щастя, часи репресій вже в минулому, зараз одруки сприймаються швидше як жарт та привід посміятися. Тому бажаємо колегам писати без помилок, а якщо і помилятися – то вже так, щоб увійти в історію.

Наталя Писарева