За давньоримським календарем останній місяць літа був шостим у році і називався відповідно, “секстиліс”. Однак, у І столітті до нової ери його перейменували на честь імператора Октавіана, який отримав титул “август”, тобто “звеличений богами”. У Київській Русі цей місяць за ліком теж був шостим, а його назва “серпень” пов’язувалася із жнивами. Така назва збереглася в українській, польській та ще кількох слов’янських мовах. У білорусів серпень називається жнивнем.

1 серпня від початку року минає 214 діб, а до його закінчення залишається 151. З 1 до 31 числа тривалість світлового дня зменшується з 16 годин 03 хвилин до 13 годин 55 хвилин. Хоча на порозі осінь, часто саме серпень стає найспекотнішим місяцем року, навіть місцеві температурні максимуми фіксувалися цього місяця: 29 серпня 1936 року в будь-якому черкаському затінку “гріло” на +39,2°С. Традиційну рубрику “Наш календар” пропонує краєзнавець Борис Юхно.

1 серпня

1924 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Великі втрати серед населення Черкаської округи залишились після імперіалістичної та громадянської воєн. Десятки тисяч кращих людей вирвали вони від нас, залишивши ще більшу кількість калік, вдів, сиріт. Туберкульоз, венеричні та інші пошеські хвороби, що вихором пролетіли по окрузі, до нечуваних розмірів збільшили смертність серед нашого населення і майже цілком припинили народження. Так тяглося більше трьох років.

Починаючи з другої половини 1922 року смертні випадки зменшились, кількість народжень збільшилась, і вже 1924 рік дав значні наслідки щодо приросту населення. Так, до прикладу, за одну тільки половину поточного року місцевим підвідділом загсу зареєстровано 10775 народжень (з яких хлопців – 5679 і дівчат – 5096), в той час як померло за цей період всього 4821 чоловік. Внаслідок – приріст населення Черкаської округи за півроку досяг 5954 чоловіки”.

1936 – Із завершенням будівництва господарських споруд та впорядкуванням території на вулиці Воровського, у складі УТОС організовано Черкаське товариство сліпих. Ці роботи тривали з початку літа. Вже 2 серпня розпочалося виробництво вірьовок. Спочатку в артілі працювало 10 незрячих, до кінця року вже 40.

1978 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Прокат – ще одна побутова служба, розміщена на першому поверсі нового Будинку побуту “Славутич” в обласному центрі. Заходиш в зал і зразу бачиш, що пропонують тобі для користування: посуд, телевізори, радіоприймачі, магнітофони, спортивний і туристичний інвентар, холодильники, пилососи, вентилятори тощо. Все це на оглядових площадках, у вітринах, в оздоблених деревом секціях полиць вздовж стін.

Фотоательє розміщене поруч з прокатним пунктом. Воно має два павільйони для фотозйомки. В одному з них виконуються всі види чорно-білої та кольорової фотографії. Знімки виготовляються будь-яких розмірів. Для створення потрібного фону обладнана спеціальна стіна. Найближчим часом буде завершено облаштування фотопавільйону для зйомки дітей. Його стіни прикрашатимуть яскраві картини та казкові сюжети. В обох павільйонах встановлено сучасну фотоапаратуру та освітлювальні прилади.

Радимо завітати і в жіночий перукарський салон. Майстри-перукарі зроблять вас казковою Золотоволоскою. Можна пофарбувати волосся і в інший колір. Перукарі порадять, як доглядати за волоссям, підберуть зачіску до лиця, виконають стрижку або завивку.

Майстри манікюру в суміжному залі подбають про те, щоб і руки у вас мали гарний вигляд: зроблять масаж кистей, приготують соляні ванночки для нігтів, нададуть їм красивої форми, покриють лаком.

Давно відомо: краса обличчя – це, перш за все, гарна шкіра. Хто хоче зберегти її молодою, свіжою, не мине косметичного кабінету. Тут виконують лікування масками, масажем, впливають на дефекти шкіри ультразвуком і електрострумом, парою тощо. Виконувати ці процедури дозволяє сучасне медичне обладнання кабінету”.
2013 – У Дитячому парку відкрито павільйон тропічної флори і фауни “Ангкор-Ват”.

2 серпня

1920 – Органи радянської влади націоналізували маєтності місцевого заможника Федора Лисака і передади їх новоствореному Державному драматичному театру імені Івана Франка. У сезоні 1920 – 1921 років у ньому служили А. Бучма, О. Ватуля, Г. Юра, Ю. Юра-Юрський. Та власне… Історія заслуговує бодай на короткий виклад навіть у календарному форматі.

Це вже потім ми усі тут стали “шевченківцями”, а спочатку були… “франківцями”! Саме так: становлення найвідомішого українського театру імені Івана Франка у 1920 – 1921 роках відбувалося у Черкасах. Не сумнівайтеся – дітище Гната Юри, Амвросія Бучми та Семена Семдора хоч і з’явилося у Винниці, та лиха година погнала його у більш-менш хлібні краї. Виходить – і наш тоді таким вважався, бо інших причин надовго тут затримуватися точно не було.

Якось серед молоді педшколи Амвросій Бучма набирав “акторів” складно сказати якого плану. Сценічний іспит пройшов й уродженець кам’янської Михайліки Микита Шумило, майбутній прозаїк та сценарист. І про черкаські театральні університети франківців здебільшого у ще цілому Народному домі, а почасти – клубі в будинку Лисака, Микита Михайлович згодом напише:

“Черкаський театр займав дерев’яний будинок десь на 500 місць. Взимку потрібну температуру створювали самі глядачі. Гасові лампи ледве освітлювали залу й сцену. Публіка сиділа у верхньому одязі, а нам, акторам, яких у костюмах Мольєра брали дрижаки, було не зовсім весело. У дальніх кутках сцени – дві невеличкі кімнатки для гримування. Ще були кімнати, де зберігалися особисті речі франківців, костюми. У великому коші на підлозі, під стінами – бутафорія, реквізит, декорації”. Автор спогадів дає зрозуміти, що ніхто з акторів не обмежувався сценою. Сам він на “блошаках” купував реквізит, монтував декорації, писав афіші, інколи сторожував чи був білетером. Актори “ходили в ліс по дрова, щодня по черзі топили печі на сцені і в залі, чистили й мили підлогу”.

3 серпня

1958 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Річковий транспорт в області зв’язаний з Дніпром і є найдавнішим видом перевезень. На Черкащині місцеві умільці з села Мошни в 1823 році збудували перший пароплав на ріці.

Найбільшими пристанями тут є Черкаси і Канів. Область обслуговує державне Дніпровське пароплавство. Значення Дніпра як водного шляху сполучення дуже зросло після спорудження Дніпрогесу імені В.І. Леніна, що призвело до затоплення порогів, які перешкоджали наскрізному пароплавству.

Водним шляхом у Черкаську область довозять з півночі діловий ліс і дрова, клепку для боднарського виробництва, паркет, папір, сірники тощо; з південних областей сюди надходять: кавуни, дині, кам’яне вугілля, метал, машини, сіль, риба, добрива. Вивозять різну продукцію промисловості і сільського господарства.

У зв’язку з утворенням Кременчуцького водосховища водний транспорт набере ще більшого економічного значення. Важливим досягненням річкового транспорту області є високий рівень механізації навантажувально-розвантажувальних робіт. У Черкасах поблизу цукрорафінадного заводу на березі майбутнього водосховища намічено збудувати нову пристань”.

Далі буде