На космічній ракеті – у 1960-ті. І справа тут не лише в цивілізаційній події, аналогів якій людство не знало. Просто десятиліття видалося настільки стрімким, що іншим темпом не встигнеш. Але й на наше свято перший крок у зоряні нетрі таки сильно вплинув, адже з’явилися “космічні” ялинкові прикраси, листівки, тости, страви, дитячі костюми для ранків та таке інше. Тільки-но народ трохи заспокоївся, як на тобі: на орбіті – жінка, Валентина Терешкова! А це вам вже не шахта і навіть не Ельбрус: все наново, але зі зміщенням гендерних акцентів. Свою “Велику новірчіну історію” продовжує розповідати краєзнавець Борис Юхно.
А ще пригадаємо, що шістдесяті починалися як часи хрущовські, а закінчувалися як брежнєвські і між ними – ціла епоха, значно триваліша, аніж десять календарних літ. Бо що таке, приміром, новорічний стіл від Микити? Тушкована картопля з м’ясом, голубці, вінегрет, буряк з олією і часником, оселедець з цибулею, сир, сало, яблука. А “льонін” – усе це плюс олів’є, заливна риба (це вже згодом, за “іронією долі” у прямому та переносному розумінні, навіть найкраща така жартома неодмінно характеризувалася як “гадость”), шпроти, курка з духовки, мандарини й апельсини. Та й випивка за цей час глобально урізноманітнилася, позаяк до горілки, сухих вин та портвейну додалися вірменські і молдавські коньяки, а ще – абсолютний бренд свята, “Советское Шампанское”. Щоправда – пам’ятаємо, що партначальство смакувало ним ще до війни, за Хрущова така можливість з’явилася і в простіших товаришів, але повселюдність споживання ігристого припала саме на часи ще молодого “дорогого Леоніда Ілліча”.
Та досить некоректних порівнянь, адже між 1961 і 1969-м значно складніше знайти спільне, ніж відмінне. Однаково знеосібленими залишалися, хіба що, телевітання. Їх зачитували диктори упродовж двох святкових днів: від ЦК КПРС, Верховної Ради, Ради Міністрів СРСР, республіканських партійних органів і т.д. і т.п.
Приємною подією для мешканців Черкас стало встановлення першої “обласної ялинки” біля відкритого у вересні 1965 року облмуздрамтеатру. До речі, “персональні” деревця у ті роки земляки купували здебільшого на площі біля стадіону та при вході у Першотравневий парк за ціною від рубля до трьох. У музиці – час злету Едуарда Хіля та піку популярності Майї Кристалінської, Валерія Ободзінського, Гелени Веліканової. Пригадаймо, що перший випуск гумористичної телепередачі “Кабачок 13 стульев”, задля перегляду якої сам Брежнєв кидав усі справи, вийшов на голубі екрани у січні 1966 року.
На самому початку шістдесятих незмінним атрибутом новоріччя став згаданий вище ігристий напій. Шампанське хоч і запустили у масове виробництво ще перед війною, та ціна вмісту великих коричневих пляшок довго не дозволяла стати йому масовим. Та й не тільки вона: аскетичні “пересічні” довгенько не знаходили у слабоградусній золотавій рідині відчутної необхідностію А втім… Може й слід бодай коротенько переповісти біографію шипучого, яке у своєму новорічному символізмі давно вже поступається хіба ялинці, зате випереджає мандарини, а може й саме олів’є?
Я, звісно, не закликатиму вас принагідно піднімати келих за товариша Сталіна. Та пам’ятати, що це саме він першим перейнявся наявністю такого мірила заможності як ігристе вино, в контексті теми ми мусимо. Те у 1936 році засвідчив кулінарний поплічник вусаня, вже відомий вам нарком харчопрому Анастас Мікоян. Ось що він пише: “Товарищ Сталин занят величайшими вопросами построения социализма в нашей стране. Он держит в сфере своего внимания все народное хозяйство, но при этом не забывает мелочей, так как всякая мелочь имеет значение. Товарищ Сталин сказал, что стахановцы сейчас зарабатывают много денег, немало инженеры и трудящиеся. А если захотят шампанского, смогут ли они его достать? Шампанское – признак материального благополучия, признак зажиточности”.
Важко сказати, чому вождь раптом вчепився конкретно в шампанське, може щось особисте, та саме його визначив одиницею виміру достатку. Але 28 липня 1936 року за особистої участі Сталіна на засіданні політбюро було ухвалено Постанову Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) “О производстве Советского Шампанского, десертных и столовых вин”.
Вже в тому ж році в Ростові випробували резервуарну технологію виробництва, а в 1937-му з конвеєра Донського заводу шампанських вин зійшла перша серійна пляшка благородного пролетарського напою в тарі 0,8 літра. Вона залишалася такою аж до 1988 року, а потім її непомітно зменшили до 0,75. Вже тоді шийку пляшки збагачували фольгою, а закупорювалася вона дерев’яним корком. Все, як і нині, з тією лишень відмінністю, що першим фоновим кольором етикетки був білий і тримався він довго. Ще й у 1968 році, коли на екрани вийшла знаменита “Діамантова рука”, в пам’ятному епізоді, де “шампанское по утрам пьют или аристократы, или дегенераты”, Геша припадає до “фугаса” з білою етикеткою. А, іще одне: довго пляшки для шампанського мали лише коричневий колір.
Найменше бажаю пірнати у технологічну тему, та все ж доведеться сказати, що навіть в роки війни тривали роботи, покликані здешевити продукт, не позбавляючи його при цьому смакових властивостей. Зараз це було б дуже просто, бо тепер є така штука, як “Е” з різними цифровими індексами, а тоді на це витратили більше десяти років. І в далеко не “святкового” 1942 року Сталінської премії була удостоєна не якась дуже відома людина, а абсолютно непублічна: хімік-шампаніст Антон Фролов-Багреєв. В 1953-му професор Агабальянц, нарешті, видав результат: було запропоновано шампанізувати вино у безперервному потоці, а не в закритому резервуарі, як до цього.
Вже в другій половині 1950-х революційна технологія дозволила здешевити продукт на 20 процентів, потім ще і ще, допоки його ціна надовго не зафіксувалася на позначці 3.47-3.50. Пізніше, звісно, вона почала рости: 4.17, 5.17, 5.50…
Західні виробники спочатку іронізували з цього приводу – мовляв, в СРСР шляхетний напій перетворили в газовану бормотуху, що в такій країні не диво. Та скінчилося все тим, що до 1975 року ліцензію на виробництво ігристого вина за радянським методом за великі гроші придбали всі без винятку провідні європейські виробники, і серед них – найстаріша та найіменитіша фірма, французька “Моет”. Ось так “Советское Шампанское” стало найкращим у світі з-поміж тих, які не продають на аукціонах. Гадаю, ця оповідка стане вам у нагоді за святковим столом, коли перша його пляшка вже випита, а друга ще не охолола, чи може навпаки – не нагрілася після холодильника до оптимальних 10 градусів за Цельсієм.
Натюрморт святкового столу часів Хрущова обов’язково слід доповнити іронічно названим на його честь пирогом. Із білого батона, що й сам по собі був дефіцитом, видаляли більшу частину м’якушки, а потім заповнювали порожнину усім підходящим в якості начинки і запікали “пиріг” в печі або духовці. З-поміж інших наїдків багатьом ще пам’ятні холодець, домашні котлети, картопляне пюре. Наприкінці десятиліття почав набирати популярності бюджетний салат “Мімоза” з плавлених сирків “Дружба”, яєць і часнику, оселедцевий паштет до картоплі.
За дефіциту фабричних тортів солодка пальма першості належала цукеркам “Буревестник”, “Мишка на севере”, «Советские». Останні відродилися в наші часи і навіть в стилізованій під оригінальну упаковці. В продуктових супермаркетах популярного у Черкасах дискаунта вони довго були в наявності, але років три їх не бачу. Мабуть, потрапили під закон про декомунізацію.
Приблизно у середині цих особливих 1960-х, де чимало всього святкового трапилося вперше, зародилася традиція вітати один одного подарунками. Кращими для жінок вважалися відріз кремплену на сукню, духи “Красная Москва”, трохи пізніше – салатниці або вазочки з кришталю, який почав входити в моду. Чоловікам дарували краватки, одеколони, запонки, шахи. Та найкращим подарунком для усіх офіційно вважалися книги. Наголошую, офіційно. Згідно з доктриною “Книга – лучший подарок!”, яка не втрачала актуальності років тридцять. Та об’єктивно – дефіцитному томику й справді раділи. А що вже казати про повне зібрання наукової фантастики, яке для Шамаханської шукав Ківрін в “Чародіях”! Після такого подарунку й заміж можна вийти. Але то пізніше…
КОМЕНТАРІ