“Картинка була, як в грі – за долю секунди все зруйнувалось: я опинився в диму, вогні та завалах”. Так згадує день, коли отримав бойове поранення, Максим. До 24 лютого він писав автотести та тестував сервіси в ІТ компанії SPD-Ukraine, а в перший день повномасштабної війни пішов до військкомату та став до лав ЗСУ.

За плечима Максима вже був досвід в АТО на найгарячіших позиціях. Нині ж він – перший заступник командира батальйону. А серед його головних завдань – планування оборони й наступу та координація взаємодії між підрозділами. Говорить: допоки окупанти на українській землі, роботу в ІТ доведеться відкласти. Та це лише до перемоги.   “18000” ділиться історією Максима та розповідає, як це – перейти з ІТ до військової справи.

“ДО 10-ОЇ РАНКУ Я ЩЕ НАВІТЬ ТРОХИ ПОПРАЦЮВАВ”

Зібраність та продуманість. Саме ці слова найкраще описують ранок Максима 24 лютого. Допоки більшість українців ще спали чи перебували в паніці, не знаючи, як діяти – Макс уже знімав готівку, аби оперативно купити сухпай та дістатися військкомату. Знав найголовніше – його сім’я у відносній безпеці, адже перебуває на Заході України.

– О 5:30 ранку мені зателефонував знайомий і сказав, що почалась війна і по Києву наносять ракетні удари. Я промоніторив ситуацію та о 6-ій вже знімав готівку у банкоматі. Моя сім’я на той час була у Львові на святах, тому я за них особливо не хвилювався, – ділиться Максим. – Далі купив у магазині воду, шоколадки та в’ялене м’ясо. Знав: у разі чого діставатись до військової частини потрібно буде полями, лісами та посадками, а для цього треба сухпай на 2-3 дні.

Та йти до військкомату в екстрених умовах Максиму не довелося. І вже вранці чоловік зідзвонився з побратимами та взяв направлення до військової частини. А о п’ятій вечора цього ж дня вони вирушили до неї.

– До 10-ої ранку я ще навіть трохи попрацював в компанії (сміється, – ред.), але потім зрозумів, що мої думки перебувають в іншій площині, – говорить військовий.

Максим додає: мав військовий досвід і до 24 лютого, зокрема в АТО. Тож рішення піти захищати Україну далося природно. Крім цього, у компанії його рішення зрозуміли й підтримали, тож нині за ним не лише зберігається місце роботи, а й виплати.

– Пішов до війська, бо зрозумів, що з моїми знаннями та досвідом зможу зберегти багато життів, виконати поставлені завдання та, можливо, прискорити нашу перемогу у цій війні, – розповідає Макс. – Мій бекграунд – Академія Сухопутних Військ у Львові. Із 2014 року брав участь в АТО у гарячих точках на території всього Сходу України. А в 2018 році я звільнився у звання капітана з посади командира механізованої роти.

Нині ж Максим – начальник штабу, перший заступник командира батальйону.

– Зараз моє завдання  – планувати оборону, наступ чи маневрені й інші дії на тактичному рівні, взаємодіяти з рештою підрозділів з інших структур в моєму районі відповідальності і, звісно, – нищити ворога. Чим більше – тим краще, – говорить військовий.

blank

“КАРТИНКА БУЛА, ЯК В ГРІ”

За час повномасштабної війни Максим уже встиг виконати бойові завдання на різних напрямках. Говорить: був як під Херсоном, так і в Луганській області. Що таке ризикувати життям – знає з власного досвіду, адже під час одного з таких завдань в Сєвєродонецьку отримав поранення.

– Коли планував подальші дії мого батальйону – треба було вносити зміни та корективи на деяких ділянках фронту – у підвал відбулось влучання артилерійського снаряду. Тоді в підвальному приміщенні я був один. Картинка була, як в грі – за секунду все зруйнувалось: я опинився в диму, вогні та завалах, – згадує Максим.

Як наслідок, влучання снаряду спричинило контузію та рани обличчя у воїна. Однак найголовніше – йому вдалося зберегти своє життя.

– Я зміг вибратись до своїх, де мені надали першу домедичну допомогу. Та навіть там я трохи керував: розповідав, як треба мене перебинтувати, де та з якою силою накладати джгут, як мене транспортувати, – із легкою усмішкою розповідає Макс. – Потім мене евакуювали із Сєвєродонецька до Кропивницького. Шлях був довгий.

Та попри отриману травму чоловік стверджує: війна не закінчена, тож повертатися до звичного життя – не час.

– Звичайно, хотілось би повернутись до роботи в SPD, проте треба їхати до свого підрозділу й наближати нашу перемогу в цій війні. За мої поранення треба ще з орками розрахуватись, – говорить Максим.

Водночас військовий додає: війна дозволяє переосмислити власні цінності, показавши, що насправді є головним у житті.

– За цей час я зрозумів, що треба цінувати кожну мить зі своїми близькими, що життя може обірватись в лічені секунди. Також зрозумів, що щастя – не в грошах, і навіть не в їхній кількості. Щастя – це почути у телефон чи радіостанцію голос побратима та його слова “живий, 4.5.0., все добре, бережи себе”.

“МИ ВЖЕ УВІЙШЛИ В ІСТОРІЮ”, – ПРО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

“Майбутнє України – обов’язково в Європі, сподіваюсь, і в НАТО. Зараз майже весь світ націлений на знищення культу російської федерації і, на жаль, це виконується на нашій території. Проте, це є колосальний крок вперед в усвідомленості нашого народу в своїй історії, в згуртованості нашої нації. Ми вже увійшли в історію як найвойовничіша країна на цій планеті.”- каже чоловік.