— Найвигідніше моє вкладення грошей — трактор. Купив його 1993 року за 54 тисячі карбованців по блату з колгоспу, — розповідає Микола Соколан, 59 років, із села Тарасівка Чорнобаївського району Черкащини, пише “gazeta.ua”.

— Останні роки доходу великого він не дає. Іноді працюю по годині-дві на день. А були часи, коли отримував хороші гроші. Підробляв у сезон, потім жив півроку на ті гроші. Зараз ціни на пальне і деталі зросли. Наприклад, акумулятор коштує близько 3 тисяч, стартер — 2500. А ще часто міняю гідравліку і навісне обладнання, бо на городах працювати складніше. Раніше трактор мене виручав. А зараз солярка коштує 30 гривень за літр. До половини заробітку іде на паливо. За сотку городу беру 30 гривень, за один раз отримую 500–1000.

— Мені покупка швейної машини врятувала життя, — каже 59-річна Олена Єлейник із Черкас.

— У середині 90-х потрапила під скорочення. Працювала в науково-дослідницькому Інституті пластмаси. Тоді ж розлучилася з чоловіком. Один син закінчував школу, інший до школи йшов. Кума працювала швачкою. Якось прийшла в гості і сказала, що звільнилася з роботи. За день отримує більше, ніж раніше за місяць. Почала мене вчити шити. Додатково я закінчила курси закрійників. Купила вживану швейну машину. Зараз маю їх п’ять.

Тоді такий проміжок часу був, коли у людей були гроші. А товарів не вистачало. Шила куртки. Мені приносили величезні тюки тканини, забирали готову продукцію. Пізніше сама продавала одяг на базарі. Потім син Саша в поліцію пішов працювати. Якось приходить, каже: “Мам, поший мені форму”. Я пошила — сподобалося. Стали до мене його колеги звертатися, працівники СБУ.