Нині українське суспільство відчуває гостру потребу в творах діяльного, мотивуючого й надихаючого позитиву. Саме до таких дуже цінних і своєчасних належить нова книга відомого краєзнавця й науковця-історика, директора наукової бібліотеки ЧНУ ім. Б. Хмельницького, доцента Григорія Голиша «Дмитро Лисун: від Гірників до Плешканів; документальна повість, спогади» (Черкаси : Вертикаль, 2020).
«Рекомендую найширшому читацькому загалу цю книгу обов’язково прочитати. Переконаний, що на її сторінках багато корисного для себе знайдуть як працівники аграрної сфери й сьогоденні політики, так і всі, кого цікавлять питання історії й сучасності аграрного виробництва та суспільно-політичного життя, а також непрості колізії життєвої долі невтомного трудівника, палкого патріота України», – наголошує у передньому слові до цієї книги 3-й Президент України Віктор Ющенко.
Це ошатне, щедро ілюстроване кольоровими світлинами, видання приурочене 65-річчю від дня народження та10-им роковинам від дня відходу за межу вічності Дмитра Олександровича Лисуна – знаного в Україні й за її межами аграрія, новатора, заслуженого працівника сільського господарства України, який зумів створити й вивести в лідери високопродуктивне господарство нового, справді європейського зразка. А ще він став відомим у Шевченковому краї як потужний громадсько-політичний діяч, меценат, спортсмен (був майстром спорту із вільної боротьби).
Зі сторінок цієї захоплюючої документальної повісті-реквієму читач довідується не лише про знакові події в житті Дмитра Лисуна, а й має змогу розділ за розділом (а їх аж 11!) спостерігати становлення його сильного, вольового характеру й патріотичного світогляду, набуття досвіду фахівця високого класу, здобуття широкого народного визнання.
Перший розділ повісті «Його пенати й сходження» – це розповідь про Дмитрове дитинство, яке пройшло в селі Гірники, що в Дубенському районі на Рівненщині. Як і старшому братові Миколі, йому пощастило зростати в дружній, працьовитій і духовно багатій селянській родині, де, за його ж зізнанням, «з молоком матері діти всмоктали переконання, що Україна – найрідніша в цілім світі, а мова материнська – єдина й неповторна».
Від дідуся Антона брати дізнавалися і про боївки вояків УПА в тамтешніх лісах, і про те, як з приходом радянських військ 1939 року багатьох жителів села (серед них і маму Ніну, її брата Павла та обох бабусь, Тетяну й Домну) відправляли до сталінських таборів. Не могли не залишити глибокого сліду в їхніх душах і розповіді дядька Володимира Касянчука, одного з бійців УПА.
Далі автор розповідає про навчання Дмитра у Здовбицькій, а потім у Дубенській школі (у рідному селі школи не було), підкреслюючи його сумлінність та успішність. А потім був пошук життєвого шляху, дві невдалі спроби вступу до Одеської мореходки і зрештою 5 років навчання у провідному аграрному виші України – Київській сільгоспакадемії, де він опанував фах інженера-електрика.
Саме роки студентства (від вересня 1973 до травня 1978 року) стали часом становлення послідовної національно-патріотичної позиції майбутнього професіонала й громадянина. Про той важливий у житті Лисуна період читаємо: «Міцна дружба пов’язала Дмитра із дещо старшим від нього Іваном Зайцем. У той непростий час «маланчуківщини», полювання на «націоналістичних відьом», репресій проти дисидентів у патріотично налаштованих хлопців було багато тем для розмов під час зібрань у Івана. Головним лейтмотивом цих нелегальних студентських дискусій стало питання: «що слід зробити, аби Україна стала українською?»
Потім була праця на посаді головного інженера колгоспу в селі Башарівка, згодом – у селі Батьків на Рівненщині, пізніше – головного інженера Райсільгоспенерго… Тут Дмитро поєднав свою життєву долю із красунею-вчителькою Людмилою Залоїло, котра стала берегинею й надійним опертям для свого чоловіка й подарувала йому двох синів – Юрія та Антона, гідних продовжувачів успішної династії майстрів хліборобської справи.
«І стали рідними Плешкані» – так називається розділ книги, де йдеться про доленосний поворот у виробничій кар’єрі героя оповіді. У цьому селі із січня 1986 р. він очолив місцевий колгосп і саме завдяки успадкованим від діда-прадіда й своїх батьків великій любові до землі, високій професійності, колосальній працьовитості, постійним пошукам нового зумів вивести його у розряд аграрних правофлангових України. Понад 20 років свого життя віддав Дмитро Лисун управлінню цим господарством, котре згодом стало чи не найпершим приватним сільгосппідприємством нашого краю.
У книзі наголошується на тому, що попри неймовірну зайнятість рутинною управлінською працею Дмитро Лисун, як справжній патріот України, завжди перебував у вирі громадсько-політичної діяльності. Він обирався депутатом районної й обласної рад, тричі балотувався кандидатом у народні депутати України (через застосування з боку провладних кандидатів різних брудних технологій йому так і не вдалося стати депутатом Верховної ради), був одним із тих, хто стояв біля витоків опозиційного блоку «Наша Україна», став активним членом Української Народної партії. Були й дві, хай і закороткі в часі, його появи біля владного керма регіонального рівня: як голови Золотоніської райдержадміністрації (1998 – 1999) і першого заступника голови Черкаської ОДА (2005 – 2006). І ці відповідальні іспити владою він склав на «відмінно», забезпечивши значний поступ краю. Одначе щоразу «усе поверталося на круги своя» (назва одного із розділів), адже Дмитро Олександрович навік поріднився із Плешканями. Та, на жаль, у своїй високості життєвий і творчий лет великого Майстра аграрних справ і полум’яного патріота обірвався у його 54-річному віці…
Завершальний розділ документальної повісті під назвою «Плешкані й Україна без Д. Лисуна» розповідає про те, як осиротіла родина достойника, на чолі із заслуженою працівницею сільського господарства, нинішньою директоркою ПСП «Плешкані» Людмилою Лисун, продовжує ланцюжок великих справ, закладених Дмитром Олександровичем. І нині господарство є потужним маяком передового досвіду в аграрній сфері України.
Неповторні, цікаві штрихи до портрета Дмитра Лисуна оживають завдяки вміщеній на сторінках книги добірці спогадів односельців, рідних, друзів дитинства і юності, колег, журналістів, діячів культури, однопартійців, політиків. Серед них – народний депутат України кількох скликань Іван Заєць, голова УНП, народний депутат кількох скликань Юрій Костенко, ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України, академік, доктор педагогічних наук Станіслав Ніколаєнко, доктор технічних наук, професор Володимир Козирський, ексгендиректор ОДТРК «Рось», кандидат політичних наук, заслужений журналіст України Михайло Калініченко, Герой України Микола Васильченко, поет і екс-нардеп Леонід Даценко… 35 спогадів-посвят людей різного віку, роду занять, і в кожного – своя пам’ять серця.
Органічно вписалися в структуру видання й упорядковані автором образні вислови героя оповіді під рубрикою «Хліборобська мудрість від Дмитра Лисуна». Наведемо бодай декілька цих мудрих одкровень: «Лише на добрі тримаються великі справи», «Безвихідних ситуацій не буває!», «Щоб бути на коні, треба працювати на випередження!», «Рецептом успіху є не лише любов до землі, але й до країни, в якій живеш і працюєш!».
Такі яскраві, неординарні й віддані справі особистості як Дмитро Лисун завжди захоплюють і надихають. Читаючи цю повість-реквієм хвилюючого, напруженого сюжету, відчуваєш, із якою творчою самовіддачею та сердечною теплотою працював над книгою її автор. Широко використавши архівні матеріали, спогади сучасників і власні враження, він зумів створити життєпис людини-трудівника, великого достойника нашої неспокійної доби, аби про нього знали не лише сучасники, а й наступні покоління українців. Адже, як застерігав великий український філософ Григорій Сковорода, «що не закарбоване в Слові – те приречене на забуття».
Дуже бажано, щоби нова книга Григорія Голиша якнайшвидше прийшла до масового українського читача і стала певною мірою ліками від розчарування та зневіри, особливо для нашої молоді. Щоб пам’ятали, вдумувалися, вчилися й, окрилені високим взірцем служіння Україні, невпинно йшли далі!
Тетяна Бойко, членкиня Національної спілки краєзнавців України,
заслужена вчителька України, м. Тетіїв на Київщині
КОМЕНТАРІ