Сьогодні панічний ажіотаж у суспільстві навколо підступного коронавірусу помітно впав. Літнє сонце, канікули та відпустки поступово взяли своє. Люди все менше почали звертати увагу на загрозливу статистику та ігнорувати рекомендації представників влади та лікарів щодо дотримання протиепідемічних вимог.

Чи відійшов COVID-19 у минуле, як слід ставитися до карантинних обмежень, які попри пом’якшення, продовжують свою дію, чи є лікарі «звичайними героями»? Про це відверто говоримо з директором Черкаської міської інфекційної лікарні Світланою Іванівною Волгіною.

Епідемія показала, як під час загальної паніки з’являються шахраї, доморощені пророки та торговці «фуфломіцином»…

– Це правда. На жаль. Після Чорнобильської катастрофи люди лікувалися від радіаційного ураження, вживаючи внутрішньо йод у великих кількостях. Такі міфи існують завжди. Так само, як і нечесні на руку ділки. Цей карантин також виявив цілу серію таких «універсальних ліків», які за ваші гроші лікують все – від раку простати та алкогольної залежності до COVID-19.

– Але ж тут треба говорити про недостатню контролюючу роль держави!?

– Можемо і про це говорити. Але я прихильниця іншої моделі. Давайте говорити про нашу з вами персональну відповідальність, здатність до критичного мислення та тверезої оцінки реальності. Держава напевно справді є неефективною в цьому напрямку. В силу багатьох причин. Але попит на те, що ви називаєте «фуфломіцини», створюємо ми з вами. Ось те, що нам вбивали колись «написаному вірити». Люди схильні вірити всьому що написано на етикетці, у соцмережах, з екрану телевізора.

– Можливо в цьому є певна провина і лікарів, особливо коли ми говоримо про фармацевтів?

– Прикро коли, наприклад, у вашому середовищі стандарти журналістської етики замінюють самоцензурою. Але в нашому випадку – ситуація більш критична. Я, як людина «олдскульна», ставлюся до клятви Гіпократа як до якоїсь константи, яка існує поза часом і простором. Але згодна з вами, що протилежних випадків вистачає. І тут, ви праві, мають починати працювати жорсткі регулюючі механізми. І вже 100% – це завдання держави.

– Повертаючись до COVID-19, з початку введення карантину пройшло майже 6 місяців. Можна сказати, що загроза оминула Україну, а програма дій влади була чіткою та ефективною?

– Пам’ятаєте, якою була реакція наших людей на картинки з Південної Азії, коли ми бачили по телевізору людей у масках в транспорті, громадських місцях?

Для нас то була якась інша реальність, далека від нас і зовсім не загрозлива. Я людина з класичною медичною освітою – лікар-інфекціоніст, закінчила медичний виш у Мінську, в Києві – інтернатуру по спеціальності “інфекційні хвороби”.  Практика інфекціоніста нерозривно пов’язана  із питаннями епідеміології. Про спеціальність лікарів цього фаху необхідно говорити окремо. До речі, в Україні спеціалістів-епідеміологів не те, що бракує, їх критично мало!

Більше того, з 2014 року в українських вишах припинили в принципі готувати фахівців з інфекційного контролю. Службу, яка проводила таку роботу протягом останніх років просто знищено. На межі знищення опинилися інфекційні стаціонари по всій Україні. І тільки коронавірус завадив! Досі не зрозуміла ситуація з протитуберкульозними, психіатричними лікарнями. Реформа в системі охорони здоров’я вкрай потрібна! Проте, стратегічні завдання необхідно реалізовувати, враховуючи всі особливості країни.

Але повертаючись до нашої теми. Ще тоді, я розуміла, що та реальність в умовах глобального світу – це і наша з вами проблема. Питання тільки часу, коли це станеться.

Але ані звичайні люди, ані влада, ані мої колеги з МОЗ, що найбільш дивно, чомусь вперто не бажали помічати цієї проблеми. І вже у той час, коли вся Європа била на сполох, ми спостерігали за всім тим, як за детективним серіалом у телевізорі, будучи впевненими, що нас це не торкнеться.

Втім загроза епідемії не оминула Україну. Просто перша хвиля пройшла для нас досить легко (в розумінні масштабу). Але це не означає, що не буде другої хвилі чи чогось нового. Для нас залишаються не меншою загрозою інші інфекційні хвороби. Україна практично на порозі нових хвиль дифтерії, кору, поліомієліту. Потрібно кардинально, і що головне, негайно переглянути стандарти інфекційної безпеки в країні. Можливо COVID-19 навчить розставляти пріоритети. Епідеміологічна ситуація – це вже стає питанням національної безпеки.

– Що ви маєте на увазі, коли говорите про стандарти інфекційної безпеки? Тільки якщо можна – просто, так, щоби нас зрозуміли читачі…

– Стандарти інфекційної безпеки, це, по суті, алгоритм наших дій на випадок епідеміологічних загроз та упередження їх. Це те, як має жити людина, вести свою трудову діяльність, як мають працювати державні інститути і при цьому не наражати життя і здоров’я громадян, економічну стабільність на епідеміологічну небезпеку.

Простіше кажучи – це про те, як мити руки, дезінфікувати приміщення, як поводитися у транспорті, як ставитися до власної та чужої хвороби. По суті, це – про культуру поведінки. Є досить прості алгоритми, обов’язкові для виконання всіма. Захворів – сиди вдома, не наражай на небезпеку колег. Мий руки ретельно, провітрюй приміщення тощо. Це все нібито нам давно знайоме, але чомусь ментально далеке. Запитайте у своїх дітей – чи слідкували за режимом провітрювання у класах? Запитайте у знайомих перевізників про гігієну в транспорті! Ви здивуєтесь і вжахнетесь!

– А що держава у цьому випадку? У нас же є Держпродспоживслужба, МОЗ…

– На жаль, вся система санітарного контролю в країні, що виконувала санітарно-епідеміологічна служба, – зруйнована. Нові структури, які виконують такі функції, розмежовані і обмежені в своїх діях. Мені здається, це не правильно.  Мають бути інституції, які допоможуть установам реалізувати систему інфекційного контролю, виправлять помилки, а вже потім каратимуть за недотримання вимог.

– Все ж таки, повертаючись до теми карантину. Чи є в нашому випадку він виправданим та успішним?

– По-перше, карантин був потрібен. По-друге, ступінь жорсткості можна було обговорювати. Це все в контексті наукових підходів та критичного мислення. По-третє, карантин – це пауза, яку потрібно було заповнювати відповідними ефективними діями та програмами. Першочергове було зроблено. Це, наприклад, визначення лікарень першої хвилі, забезпечення засобами індивідуального захисту та апаратурою, вахтовий метод роботи та багато іншого. Проте багато над чим слід працювати та корегувати плани в подальшому, враховуючи невеликий, але все ж таки досвід.

Якщо простими аналогіями, то це виглядає так. Велика перерва у школі. Учні виходять з класу. Чергові відкривають вікна на провітрювання. Прибиральниця опрацьовує контактні поверхні та робить загальне вологе прибирання. Через 15 хвилин, учні повертаються до безпечного приміщення, яке пройшло інфекційний контроль. Карантин – те саме. Ми задзвонили у дзвоник, попросили всіх вийти вигнали з приміщення. Але прибрали в ньому нашвидкуруч. І от люди починаються повертатися до класу, в якому все ще задушливе сперте повітря, і не до кінця невідпрацьовані контактні поверхні, пил досі стоїть стовпом. Це зрозуміло?

 Дуже наочно. А що потрібно було зробити?

– Потрібно було негайно розпочати цілком конкретні та ефективні програми. Перше, переглянути систему інфекційного контролю в медичних закладах. В Україні один із найвищих показників внутрішньо лікарняної захворюваності у світі. Третина хворих на коронавірус – медпрацівники. Потрібно негайно і досить радикально модернізувати інфекційні відділення.

Це ж ми тільки про коронавірус говоримо. А чому ми не згадуємо про кір, туберкульоз, різні штами грипу, гепатит? А все це – елементи інфекційного контролю. Ви здивуєтесь, коли дізнаєтесь, що статистика захворюваності і навіть смертності від свинячого грипу в Україні загрозливіша, ніж від коронавірусу!

Ми мали б почати реагувати ще тоді у 2009 році, коли весь світ боровся зі штамом H1N1. Ми ж обмежилися закупками таміфлю і забули про стандарти інфекційної безпеки. А потрібно було піти шляхом розробки протоколів діяльності підприємств, установ у різних проявах епідемії. Знаєте, у військових є чіткий план на кожен випадок. Спрацьовує сирена, вони  відкривають сейф, дістають інструкцію і починають ії виконувати. От і у нас мають бути такі інструкції. А їх немає. Тому і був обраний варіант із тотальним карантином. Хіба можна закривати країну на ключ і не думати про людей!? Життя не має зупинятися. Завдання влади діяти так, щоби за будь-яких загроз, гарантувалися права і свободи, а також захищалося життя і здоров’я громадян. Хіба не на це ми платимо наші податки?

– Нещодавно Черкасами та й всією Україною пройшла хвиля збурення щодо незрозумілих дій влади стосовно визначення причини смертності лікаря Олега Гайди. Поясніть складність цієї ситуації простою мовою?

– Тут все просто. Лікарі – це такі собі «звичайні герої». Як по Шварцу – вони кожен день ідуть на роботу як на подвиг. Суспільство це цінує тоді, коли є загроза. А коли загроза спадає, то і значимість цих героїв падає. У розпал пандемії ми з вами стикалися із хвилею піднесення і нашої героїзації. Спочатку це було якось дивно. Можливо трохи приємно, але все одно дивно. Ми ж не змінилися. Наші погляди на професію не змінилися. Ми не стали більш чи менш відповідальними. Ми як раніше майже на бачили своїх родин, так і зараз.

Хвиля спадає – і ми починаємо пожинати плоди. Випадок із Олегом – це симптом. Навіть не так – це вирок нинішній системі соціального захисту медиків.

Якщо ми говоримо про підвищення престижності професії лікаря, то це – про такі випадки. Ми, медики, дуже вдячні всім тим, хто підтримав у ці хвилини родину Олега і всіх нас. Тому, що завтра, не дай Боже, на цьому місці може бути кожен з нас.

Підготував Юрій Стригун, “Про все”