Пережила Голодомор 1932-1933, Другу Світову війну і живе під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну — це 96-річна черкащанка Параска Кудря. Вона мала четверо сестер та двох братів, один із них загинув у Другій Світовій. Нині її доглядає донька Валентина. З її слів, мама ніколи не сідає їсти без хліба та біля ліжка кладе сухарі, розповідає Суспільне.

blank

Паша Кудря на світлині – 16-річна дівчина. У цьому віці вона потрапила до Німеччини остарбайтеркою під час Другої Світової війни. Розповіла, що щодня дивиться на свій портрет. Сьогодні їй виповнилося 96 років. Пригадує війну, яку бачила юною дівчиною:

“Вбивства, руйнування… Я все бачила у війну. Як уже пройшла війну, була у Німеччині, ходили по вбитих і бачила, як у братську могилу скидали. Це треба пережити і я ще живу”.

Усі її сестри, крім найстаршої, працювали у Німеччині, розповіла Параска Гнатівна:

“Одну сестру — баба Даша, ще баба Галя, Маруся, Варочка і я — п’ята. Одна була на фабриці, дуже їй там погано було, вона раніше прийшла додому та і вмерла, бо вона голодна була.

Пережила Параска Гнатівна і Голодомор 1933-го, їй тоді було 6 років. Вижили завдяки пагонам рослин, які почали з’являтися навесні:

“Ми голодовку пережили, мама лежала — пухли ноги, лежать і воно з них таки тече. То ми підемо у ліс назбираємо там печерички, їмо і мамі принесемо. Потім акаційка розцвіла, на вербі кашка була, потім пасльон, потім шовковички”, — пригадала Параска Гнатівна.

“Ма, ми ж будемо садити в цьому році огірки, ти будеш керувати, які і де саджати?”, — запитала донька. Пані Паша радісно похитала головою: “так”.

За словами доньки Валентини, секрет довголіття мами – це праця протягом усього життя. Додала, вона завжди контролює процес роботи.

До оселі Паші Гнатівни сходяться діти, онуки, правнуки.

Внук Валентини і правнук Паші Гнатівни – Артем використовує кожну можливість, щоб прабабуся залишила якнайбільше спогадів:

“У мене дуже ранні спогади є. Я, мабуть, років з трьох тут бігав постійно, і бабуся мені казала: хватить бігать, безстидник, безсрамник, сідай осьо зі мною. Захоплююсь її чеснотою, добротою і простодушністю до усіх. Вона — звичайний український селянин. Я записую постійно наші розмови з нею на диктофон, щоб це було згадкою”.

Біля ліжка у Параски Гнатівни завжди лежить годинник, дзвоник та столітня Біблія:

“Біблія коло мене все одно лежить, вона мене стереже. Уже нажилася, вже тре іти додому, у свою хаточку”.