Оскільки число зареєстрованих кандидатів на пост Президента України продовжує зростати, то часто виникає питання: а на що розраховують ті кандидати, у яких немає явних шансів на перемогу? По-перше, найбільша група серед учасників президентських виборів – партійні кандидати, які свій результат на президентських виборах спробують використовувати як стартову платформу для успішної участі своєї партії на парламентських виборах. Друга велика група – так звані “технічні кандидати”, через яких фаворити президентських перегонів будуть заводити своїх людей до виборчих комісій. До речі, і деякі малорейтингові партійні лідери напевно будуть приторговувати своїми місцями у виборчих комісіях. Ще одна специфічна група – гонорові і амбітні кандидати, неадекватно оцінюють свої шанси і можливості на президентських виборах. Такі персонажі були на всіх президентських виборах в Україні, починаючи з 1991 р. Їх не зупиняє навіть велика грошова застава…
Але назву і кандидатів з особливими мотивами. Показовий приклад такого кандидата – Роман Безсмертний, який на минулому тижні ініціював створення своєї партії – “Рух +380” і заявив про намір зареєструватися для участі в президентських виборах. Від нього очікували приєднання до команди А. Гриценка, але він вирішив балотуватися самостійно. Для чого? Думаю, що як досвідчений політик він все розрахував. Роман Петрович візьме участь в об’єднавчих процесах перед парламентськими виборами, але як самостійний гравець, а не як один з учасників команди А. Гриценка. І пристойний результат на президентських виборах повинен йому в цьому допомогти.
Зовсім інша ситуація у Олександра Мороза. Сан Санич – ветеран української політики. Через участь у президентських виборах він намагається відродити своє політичне дітище – Соціалістичну партію, яку розтягнули на шматочки різні пройдисвіти.
На минулому тижні була висунута кандидатом на пост Президента України Надія Савченко. Для неї участь в президентських виборах – це і можливість залишитися у великій політиці (адже про недавню героїню банально стали забувати), і спосіб самозахисту на майбутньому судовому процесі. Її адвокати напевно будуть говорити про політичне переслідування Н.Савченко як кандидата в президенти. Такий же мотив очевидно є і у Романа Насірова.
Найгучнішою подією на цьому відрізку виборчої кампанії стало висунення кандидатом на пост Президента України Юлії Тимошенко, що сталося на відкритому з’їзді Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” 22 січня. Форум по висуненню Ю.Тимошенко був приурочений до 100-річчя Акту Злуки та проведено в День соборності України. Тим самим символічно підкреслювалося, що президентство Юлії Тимошенко буде сприяти відновленню єдності України. Політтехнологічно все було продумано. Благословення Патріарха Філарета нейтралізувало звинувачення у тому, що Ю.Тимошенко нібито проти томосу. Патріотична риторика і підтримка з боку учасників АТО зняли звинувачення в тому, що вона нібито за Путіна. Ролики з виступами колишнього Генсека НАТО Расмуссена і голови Європейської Народної партії показали, що Ю.Тимошенко підтримує інтеграцію в НАТО і ЄС. Великий програмний виступ лідера “Батьківщини” демонстрував, що вона повністю готова до президентства. Ну, а головним об’єктом жорсткої критики, природно, був Президент Порошенко.
Сам П. Порошенко на минулому тижні побував з офіційним візитом в Ізраїлі, потім провів урочистості з нагоди Дня соборності, а в середині тижня взяв участь в Давоському економічному форумі. У Давосі Президент Порошенко не обмежився зустрічами із зарубіжними колегами, керівниками міжнародних організацій та потенційними інвесторами, а позапланово відвідав “Український сніданок”, організований В. Пінчуком. Справа в тому, що згідно з попередньою програмою цього заходу, в ньому повинні були взяти участь тільки два кандидати на пост Президента України – Юлія Тимошенко і Анатолій Гриценко. Але в останній момент було погоджено виступ Президента. Показово, що в своїх заявах в Давосі П. Порошенко постійно акцентував увагу на загрозу популізму в Україні, явно натякаючи на деяких своїх конкурентів, і навіть лякав перетворенням України у Венесуелу в разі перемоги кандидата-популіста на президентських виборах. Очевидно, що теза про свою безальтернативність Петро Порошенко намагається просувати не тільки для українських виборців, але і для західних партнерів України. Ось тільки всередині України він лякає капітуляцією перед Росією в разі своєї поразки на виборах, а за кордоном в якості страшилки використовує загрозу популізму.
Найоригінальнішим знову виявився Володимир Зеленський. Висунувся на неформальному з’їзді, підкреслено антипафосно. Документи до Центрвиборчкому подав у день свого дня народження, заодно провівши там автограф-сесію. Саму виборчу кампанію він вирішив провести в стилі реаліті-шоу. Ще одним перформансом його команди став конкурс на кращий фейк про Зеленського, оголошений 28 січня. І хоча вже почалася кампанія активного “мочилова” Зеленського, сам “Зе” цьому протиставляє гру на позитиві. І це, схоже, працює на його користь.
Анатолій Гриценко на минулому тижні продовжував розширювати свою команду. До нього приєдналися Віктор Трепак (екс-заступник Голови СБУ) і народний депутат, представник групи “єврооптимістів” Світлана Заліщук. Явно активізувалася рекламна кампанія А. Гриценка. Рекламні телеролики А. Гриценка стали з’являтися не тільки на каналах В. Пінчука, а й на інших великих телеканалах. 28 січня Анатолій Гриценко пригрозив подати в суд на Центрвиборчком у зв’язку з обмеженням його прав з контролю за Державним реєстром виборців. Це ще один спосіб привернути до себе інтерес ЗМІ, а заодно і потенційних виборців. Хоча проблема можливих маніпуляцій з Держреєстром виборців дійсно заслуговує суспільної уваги.
28 січня нарешті визначився Святослав Вакарчук. Сенсації не сталося, він заявив про те, що не стане балотуватися на пост Президента України, але буде “працювати над тим, щоб проєвропейські сили перемогли”. Судячи з контексту його заяви, мова йде про можливу участь його команди в парламентських виборах. Проте, можна очікувати, що різні люди будуть зараз переконувати Святослава, щоб він підтримав одного з кандидатів на пост Президента України (А.Гриценка, П.Порошенка або А.Садового). Однак, судячи з даних соціологів, відносна більшість решти прихильників С.Вакарчука, швидше за все, підтримають В.Зеленського. У всякому разі, так говорили багато хто з прихильників С.Вакарчука, коли їх запитували соціологи, за кого вони проголосують, якщо їхній кандидат не братиме участі в президентських виборах. Визначальний мотив голосування на президентських виборах у більшості прихильників С.Вакарчука і В.Зеленського однаковий – недовіра традиційним політичним лідерам і прагнення підтримати популярного кандидата- «не-політика”.
На закінчення нагадаю, що почався останній тиждень етапу висування кандидатів на пост Президента України. Подивимося, чи буде ажіотаж на фініші цього етапу…
КОМЕНТАРІ