blank

Його називають “сепаратистом” і “слугою Путіна”, хоча він виїхав із Криму через проукраїнську позицію. Священник Іван Катькало одинадцять років живе у селі Вікнине на Черкащині.

У 2014 році був одним із тих, хто відстоював українську церкву після приходу російської армії. Через погрози та утиск був змушений залишити дім. Нині розвиває пасіку, займається столярством, допомагає військовим відновлюватися після фронту та не полишає надію повернутися до рідного Криму, розповів чоловік Суспільному.

Бджільництвом Іван Катькало займається все життя, бо саме бджоли свого часу допомогли йому “стати на ноги”:

“У 90-х роках був тяжкий період: я дуже хворів, не ходив, був прикутий до ліжка. Матушці кажу, що я вмію бджолами займатися і столяркою. Ну, столяркою займатися мені важко, а бджолами легше і корисно, і вони ж лікують”.

До анексії Криму мав пасіку і там. Іван Катькало розповів, що кримський мед відрізняється — більш насичений.

“Там меду ложку з’їв, і ти ситий. А тут ти можеш його з’їсти пів літри, і не ситий”.

Тут серед тиші та гулу бджіл живе одинадцять років. Переїхав з рідного Криму на Черкащину після прийнятого референдуму в Криму. Лишатися там та далі відстоювати українську церкву, розповів, було небезпечно. Та зустріли тут, на Черкащині, його не надто гостинно, розповів священник:

“Я сепаратюга, слуга Путіна”, хоча я постраждав в Криму якраз за Україну, бо я був українським священником, Київського патріархату, на той час ще ПЦУ. Але все рівно налаштували людей так, що зараз люди як не в церкві, то ставляться добре, а в церкву не йдуть, бо їм сказали, що я там якийсь не такий. Тому маю цю проблему до сьогодні”.

Та попри це має своїх парафіян, допомагає і військовим.

“Слава Богу, мене якось би спасає те, що люди їдуть із сусідніх сіл, живуть у мене тут, воїни приїжджають на реабілітацію. Я з ними бесідую, на вулики їх воджу, і це дає хороший результат. Вони тут відпочивають. Недавно дзвонив з Вінниці воїн, теж просився. Але ще, кажу, рано, бо ще бджоли добре не літають”.

А коли не біля бджіл, то мають іншу справу:

“Якщо ми біля бджіл не знаходимося, то ми у столярній майстерні: то вулики ремонтуємо, то денця робимо, то дахи робим. Постійно щось ми робимо”.

Разом із сином Степаном, теж священником, відродили свою справу у Вікниному — столярство, яке колись розвивали в рідному Криму.

“Ми, як і у Криму, жили, там займалися будівництвом храмів, і це теж сімейне було: я, брат, тато. Ми завжди були разом. Всю роботу виконували разом”, — розповів Степан Катькало.

Повернутися до Криму — його мрія, розповів священник Іван Катькало. Навіть тоді, у 2014-му, коли стояли “живим щитом” біля військової частини разом з парафіянами, вірили, що Україна вистоїть.

“Якби влада зразу з перших днів закликала, щоб наше військо вийшло і захистило, я думаю, що Крим би не забрали. Люди сиділи, кожен день чекали команди, а цієї команди не було. Всі вморилися від цього. Ви ж розумієте, що вони сиділи сутками в частині і додому не ходили нікуди. Через тиждень відібрали автомати, солярку позливали з техніки. Зрозуміло, що це була вже здача, але це здача була влади нашої”.

І поки українські військові тримають фронт, він тримає свій тут, серед вуликів і запаху меду. Бо, додав, перемога — не лише в зброї, вона — у людях, у витримці і в молитві, яка звучить щодня за тих, хто на передовій.

“Скільки б вони (ред. – російська армія) військ сюди не кинули, все одно ми переможемо. Бо це прийшов наш час. От, якщо ми знаємо, що Бандера, Шухевич, Коновалець в ті часи, то вони закладували опару ту, щоб вона піднялася. То сьогодні якраз прийшов той час, коли це вже піднялося, і вже пора спекти хліб з усього того, що вони заложили. Тому час наш”.