Кукурудзяне борошно, кукурудзяний хліб – це із сучасності, в супермаркетах досхочу. І господині знають їм ціну. Не тому, що дешевше, а справжню кулінарну.

Баранці, палички та пластівці – то з мого дитинства, теж свого часу гідно оцінені як персонально, так і колективно. Усією ватагою трощилися мало не щодня: хоч у когось в хаті біля телевізора, хоч на вулиці. Пластівці з Козою і козенятами на пачці по 10 копійок справді хрумтіли так, що ми один одного не чули. Та й не побалакаєш, коли щелепи при ділі. Тепер ці наїдки мають аналоги, та як каже один мій приятель – “не то пальто”. Ті ж палички в роті миттєво розчиняються, а от колишні “до кашки” ще треба було пожувати.
Ми не ласували паличками “зі смаком” чогось там: згущеного молока, шоколаду чи просто ванільними (– Доцю, збігай в магазин, купи пельменів. – ОК! Ма, а зі смаком чого пельмені купувати?). Вони були суворі, як панірувальні сухарі. До слова, ці сухарі теж благополучно поглиналися цілими жменями далеко від котлет. Згризалися брикетики киселю й супів, а цукрова пудра, з нашої точки зору – цілком самодостатній продукт, не чекала яблучного пирога… Чергову сторінку історії розповідає краєзнавець Борис Юхно.

blank

Пригадалося, бо щойно натрапив на замітку 65-річної давнини, а в ній про те, як наприкінці січня 1956-го в громадське меню впроваджували кукурузяні страви. Як так, адже мало не хрестоматійним фактом є той, що на маїсову лихоманку Хрущов занедужав під час візиту до США у 1959 році?

Та не все так очевидно і смішно було, як згодом у анекдотах. Насправді ще 1949-го, коли Микита Сергійович керував Україною, кукурудза врятувала республіку від голоду, подібного до попереднього 1947 року. І Хрущов це запам’ятав, а в Штатах лише переконався у перспективності “кукурудзяного курсу”. Отже, про кукурудзяні торти, печиво і навіть котлети по-черкаськи.

“У чайних, їдальнях та буфетах рідко де значилися в меню страви і кондитерські вироби з кукурудзи. Останнім часом ця помилка виправляється. Нещодавно була проведена нарада працівників закладів громадського харчування в Черкасах, а цими днями правління облспоживспілки скликало в м. Корсунь-Шевченківському обласну технологічну конференцію по виготовленню і впровадженню страв і виробів з кукурудзи в громадське харчування. В її роботі взяли участь 46 поварів, 28 директорів і завідуючих ресторанами, чайними та їдальнями.

Ранком другого дня в залі чайної було виставлено 72 різноманітні страви та вироби з кукурудзи – супи, пюре, галушки, каші, печиво, торти. Ось біля столу, де стоїть ваза з пишним тортом, зупинилась група колгоспниць артілі “Серп і Молот”. Жінки задивилися на зображений з жовтого і зеленого крему качан кукурудзи на торті. Їх запрошують куштувати його. В цей час коло іншого столу вчителька з с. Гарбузино куштувала кукурудзяні котлети з компотом”.

А най йому, такі збочення. Та й уся ця кукурудзяна епопея, зрештою, зайшла за межу пристойності. Словами кіно-кримінального авторитету Антибіотика – “хорошу ідею перегівняли”. Із 1955 по 1962-й площі, відведені під кукурудзу, збільшилися з 18 до 37 мільйонів гектарів, але теплолюбива “цариця ланів” відмовлялася родити скрізь. Вже восени 1962-го почалися перебої з хлібом, 4 жовтня ЦК КПРС і Рада Міністрів видали спільну постанову “О наведении порядка в расходовании ресурсов хлеба”. Білий хліб взагалі зник з прилавків, а в житній підмішували кукурудзяне та горохове борошно.

Водночас, у магазинах висіли плакати з рецептами запіканок і тортів із чорних сухарів. Газети рекламували кукурудзяні пластівці: “вкусный и питательный продукт, способный заменить хлеб”. У 1962 – 1963 роках почали відкриватися спецкафе із суто кукурудзяним асортиментом. В таких пропонувалося “попробовать блюда из кукурузы, отведать кукурузных конфет, шоколада и даже вина из кукурузы”.

14 жовтня 1964 року у Кремлі стався “двірцевий переворот” і Хрущов позбувся усіх посад. Звісно, кукурудзу “як символ”, зразу ж “помножили на нуль”. Проте, у сусідній Фінляндії до його ідей вирощування маїсу у північних широтах поставилися серйозно і таки знайшли спосіб адаптувати культуру до свого клімату. Фінський досвід підхопила Німеччина, за нею Данія. Але тут її так наїлися, що ці успіхи вже нікого не цікавили.