У Черкасах один із провулків перейменували на честь засновника Черкаського краєзнавчого музею. Цей провулок знаходиться в так званому тихому центрі. До перейменування носив назву радянського біолога Івана Мічуріна, пише ВІККА.

Міська рада прийняла рішення перейменувати провулок Мічуріна на провулок Дмитра Бочкова.

За словами працівника Черкаського краєзнавчого музею Сергія Ганницького, Дмитро Панасович Бочков народився в 1887 р. у м. Остер Чернігівської губернії. Протягом 1902–1908 рр. навчався в Чернігівській духовній семінарії. Навчаючись на останніх курсах у 1906 р. був обраний дійсним членом Чернігівської губернської вченої архівної комісії. З 1908 р. стає членом Чернігівської церковно-археологічної комісії при Єпархіальному дрєвлєсховищі – першого спеціалізованого наукового товариства з вивчення церковної старовини Чернігівщини.

blank
В 1909 р. Д. Бочков переїздить до м. Вільно (сучасний Вільнюс), де спочатку отримує місце чиновника в Контрольній палаті, а з 1912 р. працює на омріяній посаді у Віленській публічній бібліотеці. З 1914 р. у Віленському центральному архіві давніх актів. Плідно співпрацює з Північно-Західним відділом Імператорського Російського географічного товариства та Мінським церковно-історико-археологічним комітетом, одночасно не пориваючи наукових зв’язків з рідним Черніговом. Під час Першої світової війни він виїхав з Вільно до Москви, де почав навчатися у Московському археологічному інституті. Протягом 1915 – 1916 рр. працював у Публічній бібліотеці Рум’янцевського музею. На заваді амбітних наукових планів стала Перша світова війна. Дмитро Бочков був призваний до лав російської армії. Після демобілізації в 1917 р. стає активним співробітником Черкаського осередку товариства «Просвіта».

blank

З травня 1918 р. до 1935 р. був організатором і першим директором Черкаського історико-педагогічного музею імені Т.Г. Шевченка.

У 1939 – 1941 рр. працює заступником відділу рукописів і стародруків Державної історичної бібліотеки УРСР. Після повернення в 1944 р. з евакуації до Києва працював на відповідальних посадах у Міністерстві освіти УРСР. Активно співробітничав з Інститутом археології Академії наук УРСР. З 1958 р. на заслуженому відпочинку.

Помер 1982 р. (у віці 95 років) у Києві.