Прем’єра української трагікомедії “Люксембург, Люксембург” відбулася 13 квітня. Це другий повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча. За перші вихідні прокату стрічка стала лідером кінопоказу. Фільм переглянули понад 36 тисяч глядачів, касовий збір склав 5,59 мільйона гривень. Одну із ролей у стрічці “Люксембург, Люксембург” зіграв актор Черкаського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Павло Гончаров. “18000” поспілкувалися з ним та дізналася про особливості знімання фільму.

З 2008 року Павло Гончаров працює в Черкаському драмтеатрі. Раніше знімався у таких серіалах як “Смерш-2”, “Відділ 44”, “Черговий лікар”, “Жіночий лікар” та мінісеріал “Ворожея”.

– Але все це не залишило такого післясмаку, як робота у широкоекранному кінематографі. Тут зовсім інший підхід. Під час знімання серіалів багато матеріалу знімають швидко і практично без репетицій. А під час зйомок фільму більше уваги приділяють акторам та репетиціям. Мені кілька разів доводилося їздити в Київ лише на репетиції.

Спочатку Павло Гончаров пройшов кастинг на роль поліцейського, але під час репетиції режисер  запропонував для нього образ працівника паспортного столу, розповідає актор:

– Я прибіг задиханий, бо довго шукав студію. Витягнув гребінця і почав причісуватися. Режисер подивився на це і сказав: “У мене для вас є інша роль”. Так, гребінець став “фішкою” мого образу. Я був на пробах у джинсовому одязі, режисеру це відгукнулося і він попросив, щоб я знімався у ньому. Перед зйомками костюмери телефонували і нагадували, щоб я нічого не забув взяти, а особливо гребінець. Навіть не знаю, чи був мій герой у сценарії від самого початку, чи додали після того, як режисеру спав на думку цей образ.

Коли зйомки відбувалися у місті Лубни, режисер долучав до знімання масових сцен місцевих жителів, які теж були одягнені у власні вбрання та розмовляли  діалектом.

– Під час кастингу запитували, хто може щиро розмовляти суржиком. До такого прийому вдалися, аби сцени мали природній вигляд. Для мене це не було проблемою, оскільки я сам родом з Полтавщини, – розповідає актор.

Режисер Антоніо Лукіч доволі прискіпливий та вимогливий на знімальному майданчику, зазначає Павло Гончаров:

– З Антоніо Лукічем ми бачилися на першому Черкаському фестивалі короткометражних фільмів ”КіноШот” у 2016 році, де я був ведучим кіноподій, а Антоніо виступав у ролі спікера. Але коли їхав на кастинг, то я не знав, до якого режисера потраплю. Насправді, мені дуже імпонує його стиль роботи. Поза зніманнями він, наприклад, грав з акторами  в ігри з м’ячем між дублями. А під час фільмування він дуже прискіпливий. Також дозволяв імпровізувати заради того, щоб сцени були життєвими, а не штучними.

Головні ролі у фільмі зіграли Аміл та Раміл Насірови з гурту “Курган & Agregat”.  Павло Гончаров пригадує:

– Коли я вперше послухав пісні гурту “Курган і Agregat”, мені стало цікаво, як Антоніо Лукіч планує інтегрувати цих персонажів у стрічку. Потім я репетирував з Амілем, у житті він виявився дуже інтелігентний і тактовний. Це абсолютно не той образ, який вони транслюють у своїх відео. Попри те, що Аміл та Раміл не є професійними акторами, вони так відіграли глибокі драматичні сцени, що згадуєш їх  навіть через тиждень після перегляду стрічки, – каже актор.

У доробку Антоніо Лукіча є ще один повнометражний український фільм “Мої думки тихі”, Павло Гончаров говорить:

– Стрічка “Люксембург, Люксембург” відгукнулася мені більше. Фільм дуже глибокий, містить контрастні переходи від сміху до сліз – це дуже цікаво. Хоча у “Мої думки тихі” також був просто шалений успіх. Кіноробота “Люксембург, Люксембург” передає глибину почуттів, стосунків, сімейних цінностей.

Наразі фільм транслюють у черкаських кінотеатрах “Multiplex” та “Україна”.