Кімната у хаті з чотирма ліжками для хворих: таким був початок місцевої повітової лікарні у листопаді 1805 року. Відтоді, само собою, Перша міська змінила чимало приміщень, постійно розширючись та змінюючись. Так, у 1820-х було вже 10 – 12 ліжкомісць, але ще жодного суто цивільного лікаря з відповідною освітою. Розповідає історію з життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.
А 1832 року наказом по Київському губернському управлінню Черкаській міській думі наказали будувати лікарню на 15 місць, та ще й з господарськими спорудами. На це були відпущені чималі кошти, тож “комплекс” звели за півтора роки.
Першим лікарем Першої лікарні став Петро Осокорський. Згодом на його місце направили Якова Дранковського, який очолював не лише заклад, а й усю “черкаську медицину” до 1829 року. Без відчутних змін у фінансуванні, та й загалом – без будь-яких інших, але розширившись 1844-го до 30 ліжок, лікарня існувала ще кілька десятиліть. Потім її перевели у нове приміщення, де нині станція швидкої медичної допомоги.
В радянські часи, вже по війні, відділення Першої займали окремі приміщення історичних будівель у центрі Черкас. 1959 року під будівництво нового лікарняного комплексу, який би об’єднав усі відділення “під одним дахом”, було виділено замельну ділянку площею 5,7 гектара у мальовничій околиці міста Соснівці. У червні 1963-го тепер так званий “старий корпус” лікарні увели в експлуатацію. Новий – у грудні 1976-го. Лаконічний за архітектурними формами, але практичний і функціональний, з вікнами до лікарняного парку, у якому самих багатолітніх дубів кількадесят. Тут розташувалися, зокрема, відділення торакальної хірургії, пульманології, обласний опіковий центр. На стаціонарі могли перебувати 300 хворих, разом зі старим корпусом – 720, а це вже “серйозна цифра”.
У мемуарах тодішнього очільника Черкас Володимира Сокоренка є цікава оповідка про це приміщення Першої. Зважаючи, що не всі знайомі з його книгою “Я відверто дивлюсь вам у вічі”, доречно вітворити оповідку з першоджерела.
“На початку 1970-х постало питання про розширення І Міської лікарні та будівництва в цьому мікрорайоні великої поліклініки. З цього приводу у мене відбулася розмова з директором Черкаського заводу хімволокна Іваном Грицьковим, адже нове будівництво потребувало солідних капіталовкладень. А де їх брати – ось питання, яке міськвиконкому доводилося вирішувати постійно. Разом з Іваном Вікторовичем та його заступником з капітального будівництва ми приїхали на територію лікарні.
– Що ж, давай міркувати, де будувати, – сказав Грицьков. – Кажеш, щоб було п’ять поверхів, ще й палати світлі “з видом”? Курорт, а не лікарня?
І почав тут же разом із замом кроками обмірювати майбутній будмайданчик, немов вже уявляючи, якою постане новобудова.
– Трохи не так, – поспішив слідом за ними головний лікар Володимир Акимович Хромов, – будівництво не повинно зачепити дуби. Не можна знищувати те, що теж дає людям здоров’я.
– Гаразд, – погодився Іван Вікторович. І обмірювання почалося знову.
А за кілька хвилин звернувся до мене: “Все. Готуйте проектну документацію, а ми допоможемо”.
Вже наступного дня я запросив до себе керуючого трестом “Черкасхімбуд” Ігоря Васильовича Арешковича. А через сім місяців у Соснівці, в єдиному комплексі зі старим приміщенням, з’явився новий лікувальний заклад, обладнати який, знову ж таки, допоміг Черкаський завод хімволокна.
Навколо нього ростуть дуби – вічні спостерігачі людських вчинків і почуттів на цій землі: доброти, розуміння, дружби – того, що наповнювало наші дні та чого б хотілося бажати людям і сьогодні.
На першому поверсі цієї будівлі, на підлозі, можна помітити сліди собачих лап. Це коли вже завершилися опоряджувальні роботи і двері були відкриті навстіж, забіг сюди сторожовий пес та пройшовся ще по сирій підлозі. Будівельники хотіли їх зашліфувати, але я сказав: нехай залишаються. Колись, можливо, нагадуватимуть нам, як ми тут працювали і старалися для земляків. І сьогодні це дійсно як пам’ять з мнулого – трохи сентиментальна, кумедна, але аж ніяк не зайва…”
Територія лікарні занесена до відповідного реєстру як “Парк “Перша міська лікарня”. Тут росте чимало видів дерев, серед яких доволі старі, хоч навряд аж такі “вікові дуби та сосни”, як читав. Тому якщо лікувальний вплив на пацієнтів – за медиками, то цілющий – за прекрасною природою та свіжим повітрям. Недарма й на гербі лікарні зображена білочка. Їх тут… Ну от, допоки йшов стометровою алеєю, – двох бачив (у мене в Першій “свій інтерес”, і на щастя, далеко не завжди за її прямим призначенням). Напевне, не одному хворому додали тонусу ці руді психотерапевти.
Звісно, не лише минулими здобутками живе лікарня. Нове, а головне – потрібне і ефективне, а не “аби рахувалося”, обладнання, визнані успіхи спеціалістів в гастроентерології і тому, що тепер називається “пластика” загалом і “опікова пластика” зокрема. Принаймні, саме з таким клопотом “медичні туристи” сюди приїздять навіть з-за кордону. Це з того, що знаю точно, але точно знаю не все.
Одним з об’єктів громадського бюджету, потужно підтриманим містянами, стала реконструкція території парку. Це другий етап, першим був благоустрій центральної алеї та внутрішнього двору. Розширені місця для відпочинку та спілкування пацієнтів з рідними, прокладені нові доріжки, алеї освітлені…
Безперечно, до лікарні краще взагалі не потрапляти. Але коли вже сталося, то бажано в таку.
КОМЕНТАРІ