blank

Десятки тисяч весільних шишок виготовила за понад пів століття жителька села Галаганівка на Чигиринщині, Надія Яременко. Створювати такі солодощі з цукру навчилася замолоду від бабусі. Протягом життя не мала відбою від замовлень, нині продовжує створювати весільні шишки разом із кумою, розповіла Надія Яременко Суспільному.

Хоч пані Наталію на Чигиринщину привела доля, вона зберегла місцеву традицію створення цукрових шишок.

“У 69-му році я по направленню фельдшером приїхала на Вербівку. Привезли мене кіньми. Було 1 квітня, бездоріжжя велике. Там заміж вийшла. Осінню, а весною приїхала до свекрів”.

Що є така місцева традиція — створювати весільні шишки із цукру, пані Надії розповіли чоловікові родичі.

“Там баба Капитонша була. Я не знаю, як її звать, казали на неї баба Капитонша. Я ж пішла до неї, а та показала геть усе. Розказала скільки цукру, рецепт розказала. Спробували перший раз. Тягали ж наче так, як вона казала. Зліпили. А вони сивенькі і тільки падають. Ми їх положили на опічку, щоб вони сохли”.

Та “солодка” наука, додала жінка, виявилася не такою простою, аж поки перша шишка не вдалася. І тоді, додала Надія Яременко, на неї посипалися замовлення.

“Боже, стільки робили! І по 200 шишок, коровай, калач — ото такі великі шишки клали і ходили за дружкою”.

Галаганівські весільні шишки разом із кумою Надія Георгіївна продовжує робити й досі. Розповіла, що за звичаєм, їх дарували гостям під кінець весілля, утім, могли і запрошувати ними.

Весільні традиції Чигиринщини досліджує екскурсовод відділу резиденції Богдана Хмельницького Наталія Чигирик з колегою Аллою Капустою. Розповіла, що багато традицій цього родинного свята втрачаються:

“У 70-х роках на Чигиринщині, з’явилася якраз ця весільна шишка із цукру. Поряд із короваєм із хліба здобним випеченим, шишками здобними випеченими, почали виготовляти цукрові шишки, коровай і дивень. І в ході досліджень вдалося з’ясувати, що ці шишки почалися у Стецівці. Дві господині їх почали виготовляти: Капітонша Пріська, як на неї казали, це більш за все по-вуличному і ще була одна господиня — Марфа”.

Працівниці резиденції спробували відтворити святкову страву. Пані Наталія розповіла, що витратили понад 20 кілограмів цукру.

“Поки ми зрозуміли технологію, як їх виготовляти. Цінно, бо рецепти втрачаються. Немає більше в кого запитати. Люди відходять у вічність”.

Ремесла та традиції забуваються, додала фахівчиня. Минувшину пам’ятають чорно-білі фото.

“На світлинах ви можете побачити, що дружка в руках тримає вузлик — полотняна хустка. Де саме замотані ці шишки. Молода запрошувала на весілля — кланялася, а дружка давала цю шишку”.

Дослідниці відтворили той самий вузлик, розповіла Наталія Чигирик, аби якомога більше людей: дітей, молоді, туристів, які приїздять звідусіль знали про такі традиції.

Цей звичай живе і по нині на Чигиринщині, додала фахівчиня. Надія Георгіївна та її кума бабуся Галя — останні хранительки цієї традиції. Пані Надія говорить, нещодавно робили шишки на весілля військовослужбовця і вироби вдалися. Жінка сподівається, що такою солодкою та світлою буде і доля молодих.