Не відкриємо великої таємниці, що часто після виборчих баталій на округах, обрані людьми депутати дуже швидко забувають і про свій округ, і про своїх виборців, і про свої красиві обіцянки. А потім виборці не можуть навіть згадати ні прізвищ своїх обранців, ні те, як вони виглядають… Це стосується і місцевих виборів, а особливо парламентських… Та є в цій порочній системі і винятки…

Віталій Войцехівський – один із таких позитивних прикладів. Він фактично є найбільш впізнаваним та активним народним депутатом України серед обранців, які сьогодні представляють Черкащину у парламенті. Віталій Олександрович не пропускає пленарних засідань у Верховній Раді, активно працює в парламентському комітеті з питань організації держвлади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, систематично зустрічається з виборцями на своєму Золотонісько-Канівському окрузі, часто відвідує інші регіони нашої країни. Цю його депутатську активність відзначають, як його прихильники, так і опоненти…

Ось і це інтерв’ю Віталій Войцехівський дав журналістам нашого видання у короткій перерві між поїздками в Полтаву, Харків, Львів та зустрічами із виборцями на окрузі…

– На початку лютого  розпочала роботу тринадцята сесія Верховної Ради нинішнього IX скликання. Які, на вашу думку, головні завдання парламентарів на нинішній рік?

– Рік новий – але завдання традиційні: в першу чергу це законодавчі ініціативи, спрямовані на посилення обороноздатності нашої держави. Адже головним завданням і парламентарів, і всього українського суспільства залишається боротьба заради здобуття Перемоги над цинічним рашистським ворогом. Також є цілий ряд важливих євроінтеграційних законопроєктів. Якщо ми прагнемо стати повноцінними членами Євросоюзу, то першочерговою задачею залишається активно попрацювати саме у цьому напрямку, відкинувши всі політичні амбіції та чвари. Ми маємо бути готові до того визначального часу, коли нас запросять до європейської спільноти. Те, що стосується Комітету державної влади, місцевого самоврядування та регіонального розвитку, в якому я працюю, то тут іде робота над змінами у територіально-адміністративному устрої, його законодавчій базі. Це ж не секрет, що нині значна частина нашої країни повністю знищена ворогом, в іншій частині ніхто не живе і найближчим часом навряд чи туди повернеться. Є у нас і такі громади, які сьогодні не підтвердили свою спроможність. Зараз треба все проаналізувати, не різати під корінь і зважити всі гострі кути. У цій сфері ми вивчили досвід балтійських, польських та німецьких колег. Хочеться, щоб адміністративно-територіальне реформування не було для «годиться», а враховувало у першу чергу думку людей.

– Не секрет, що в багатьох українців нині великі очікування на нового президента США. Навіть з’явилася така собі мантра: «Трамп прийде – порядок наведе!» Як ви оцінюєте такі настрої наших земляків? Чого ви особисто очікуєте від дій американського президента?

– На моє переконання, єдине, в чому бажання Трампа співпадають з прагненнями українців є те, що війну потрібно закінчити якомога скоріше. Але якою ціною і на яких умовах, тут вже виникає багато питань. Складається враження, що американському президенту абсолютно байдуже, чи будемо ми суверенною державою, чи будуть діяти ті гарантії безпеки, про які начебто домовляються. Його мета – продемонструвати світу, що він миротворець. Але, як бачимо, нині цей миротворець робить все для того, щоб повністю взяти під контроль наші природні ресурси…

– До речі, у нас на сайті пройшло опитування черкащан на тему: Чого вони очікують від нового 2025 року? Більша половина наших земляків в очікуванні закінчення війни та миру в Україні. При цьому майже немає бажаючих боротися, воювати за нашу перемогу і навіть займатися волонтерством… В чому, на вашу думку, причина таких настроїв наших громадян?

– Категорично не можу погодитися з тим, що немає бажаючих боронити нашу країну чи займатися волонтерством. Таких людей дуже багато. Спілкуючись з хлопцями на передовій, розуміємо, що наші воїни дуже стомилися, але продовжують боронити нашу державу, бо вони великі, незламні патріоти. І вони добре розуміють, що якщо тільки відступлять, то наша держава перестане існувати. Треба визнати, що на сьогодні наша армія – це авангард української нації, захисник всієї Європи.

Щодо волонтерів, то зараз стає все важче вишукувати ресурси, щоб допомагати військовим і тим людям, які постраждали від російської навали. Як і правда те, що потік допомоги з-за кордону себе майже вичерпав. Але справжні волонтери продовжують організовувати збори коштів, проводять благодійні заходи… Тобто волонтерська діяльність не зупиняється ні на мить…

– Хоча наше опитування було анонімним, а ви продовжуєте активно працювати на своєму окрузі, майже кожен тиждень зустрічаєтесь із нашими земляками, як кажуть, очі в очі… Що їх найбільше хвилює? Які проблемні питання найчастіше порушують?

– Один із моїх колег сказав, що народний депутат має сидіти в кабінеті і писати закони. Я вважаю, що це неправильний підхід. Закони, зрозуміло, що треба писати, але перед тим потрібно поспілкуватися, порадитися з тими, для кого ти пишеш ці закони.

Сьогодні, я, як представник комітету з питань місцевого самоврядування, регіонального розвитку, на прикладі Черкащини та і не тільки, вивчаю, як нам далі продовжувати адміністративно-територіальну реформу. І для цього треба почути думку жителів та керівництва громад. Але не обмежуюся лише питаннями, які пов’язані з роботою нашого комітету. Нині такий час, що в людей виникає дуже багато питань, проблем, ну, і звичайно переживань за ситуацію в країні, особливо на фронті. Якщо врахувати, що  округ наш переважно аграрний, і більша частина людей живе у сільській місцевості, то не всі вони можуть оперативно дізнатися про найважливіші події, про роботу Верховної Ради. Народний депутат має набагато більше свіжої, важливої інформації, від нього можна отримати новини, які цікавлять людей. Тому я вважаю, що подібні зустрічі мають бути регулярними. І, як я вже говорив, після них дуже часто отримуєш чимало цікавої важливої інформації, яку потім використовуєш у роботі…

– До речі, багатьох жителів громад обурює, що керівництво їхніх рад значну частину місцевих бюджетів спрямовує на себе любих – високі зарплати, надбавки, премії… Може, варто встановити бюджетні обмеження на такі забаганки? Як і обмежити кількість чиновників в апараті ОТГ…

– Це питання стосується не лише органів місцевого самоврядування на рівні ОТГ, але й районних, обласних рад, військових адміністрацій. Чомусь ці речі часто замовчуються, так, ніби це державна таємниця. До речі, як і про величезні зарплати у керівників на державних підприємствах, де вони отримують сотні тисяч гривень щомісячно.

Щоб це унормувати, ми зробили перший крок – зареєстрували законопроект, яким обмежується максимальна зарплата працівників державного сектору десятьма мінімальними зарплатами. Сподіваюся, що колеги по парламенту проявлять принциповість і такі захмарні зарплати будуть обмежені.

Інколи питаннями премій, надбавок дехто маніпулює і використовує у боротьбі проти окремих голів громад. Ось є керівник громади на Черкащині, який отримує 250% премії, і це, як на мене, забагато у воєнний час. Однак про цю зависоку премію всі мовчать, тому що голова громади ніби привілейований. А є голови громад, які до окладу отримують премію у сто відсотків і про це максимально розкручують, кричать на кожному перехресті…

– Ви активно працюєте в громадському об’єднанні “ВПО України». Мета цієї діяльності зрозуміла – допомагати, як на державному, так і місцевому рівні сотням тисяч наших громадян, які опинилися поза межами своїх рідних домівок. Що вдалося зробити для ВПО у минулому році? І що б відповіли тим політикам і діячам, які стверджують, що цей проект є суто політичним, який готують під майбутні вибори?

– Зрозуміло, що одна людина, навіть якщо це народний депутат, може зробити набагато менше, ніж це ти зреалізуєш гуртом в колективі. Тому, для об’єднання зусиль для захисту прав та інтересів вимушених переселенців ми створили громадську організацію «ВПО України». Відповідно потім у Верховній Раді частина нардепів об’єдналася у парламентську міжфракційну групу під аналогічною назвою. І сьогодні ми справді акцентуємо свою увагу на роботі з тими, чиє життя повністю зруйнувала війна. Частина з таких людей зараз на території України, частина – взагалі за кордоном.

За нашої ініціативи Верховна Рада вже прийняла законопроєкт про інвентаризацію втраченого майна переселенцями. Зараз питання за оперативністю Кабміну, щоб чим скоріше цю ініціативу запустити в роботу. Другий наш законопроєкт передбачає пільги для тих, хто втратив майно. Майже завершено роботу над законопроектом, що має ширше застосування, і який має назву «Про захист прав усіх осіб, які постраждали від російської агресії». Він стосуватиметься не тільки ВПО, але й сімей тих хлопців і дівчат, які загинули, що перебувають у полоні або безвісти зникли.

Можу впевнено заявити, що ці законопроекти, як і ті, над якими ми активно працюємо, народжуються, знову ж таки, після спілкування, широкого обговорення з людьми у різних регіонах нашої держави. У першу чергу, з внутрішньо переміщеними особами, з хлопцями, які воюють, з їхніми родинами, з представниками місцевої влади, яка часто більше і краще знає, ніж влада центральна. Тому зараз активно проводимо зустрічі з нашими громадянами по всіх регіонах України, і сподіваюся, що це все дасть позитивний результат.

Від так, дуже дивно і навіть дико чути від когось, що ця наша діяльність має чисто політичний підтекст. Хто так вважає, нехай стає поруч із нами і працює заради захисту інтересів наших співгромадян…

– Соціологічні дослідження показують, що українці сьогодні найбільше довіряють ЗСУ. Відповідно і рейтинги підтримки багатьох військових, зокрема ексголовнокомандувача Валерія Залужного, нині дуже високі. Багато політиків та партійних діячів будуть намагатися скористатися їхнім іміджем у своїх вузько партійних інтересах… Чи можна цьому якось завадити?      

– Зрозуміло, що сьогодні довіра до військових найбільша. Як і не секрет, що багато політиків захочуть скористатися їх авторитетом, їх народною підтримкою.

Той же генерал Залужний є яскравим прикладом, як можна було потужно проявити себе під час війни. А, відповідно, отримати широку підтримку серед людей. Нічого в цьому дивного немає…

Дивним для мене є те, що сьогодні на бойових генералів, які насправді діяли у важких умовах на фронті, відкривають кримінальні провадження і звинувачують у прорахунках та невдачах. Від так, деякі зацікавлені високопосадовці воліють не згадувати, чому так склалося. А може там фортифікаційні споруди, укріплення не були зведені вчасно та не в такій якості, як про це відзвітували військові адміністрації?

Я знаю одну таку обласну військову адміністрацію, яку очолює генерал, і до якого є дуже багато питань. І є чимало матеріалів, які направлені правоохоронним органам для розгляду. Чомусь ми не бачимо нині такого ж принципового підходу до цього генерала. Хоча пам’ятаємо вислів нашого президента, що генерали мають бути на передовій. А той генерал-губернатор окопався в одній із тилових областей і почуває себе дуже комфортно…

– Свого часу ви вийшли з партії «Слуга народу», але залишаєтеся у парламентській фракції цієї політичної сили… Яку політичну перспективу ви бачите для себе? З якими політичними силами плануєте працювати на майбутнє?

– Я вже неодноразово говорив, що не вважаю себе політиком. І переконаний, що сьогодні треба вести мову не про вибори і політичні перспективи, а, в першу чергу, діяти і працювати так, щоб переможно для українців завершилась ця війна.

Тому говорити про якесь власне політичне майбутнє, коли в Україні йде жорстока кровопролитна війна, це не те що некоректно, це взагалі неправильно і абсурдно.  Думаю, що коли закінчиться війна, тоді багато що зміниться в нашій країні, зокрема, і в головах наших громадян. Отож, на сьогоднішній день я перед собою не ставлю ніяких політичних завдань і  виборчих перспектив…

Яків Немирів