blank

Не відкриємо великої таємниці, що часто після виборчих баталій на округах, обрані людьми депутати дуже швидко забувають і про свій округ, і про своїх виборців, і про свої красиві обіцянки. А потім виборці не можуть навіть згадати ні прізвищ своїх обранців, ні те, як вони виглядають… Це стосується і місцевих виборів, а особливо парламентських… Та є в цій порочній системі і винятки…

Віталій Войцехівський – один із таких позитивних прикладів. Він фактично є найбільш впізнаваним та активним народним депутатом України серед обранців, які сьогодні представляють Черкащину у парламенті. Віталій Олександрович не пропускає пленарних засідань у Верховній Раді, активно працює в парламентському комітеті з питань організації держвлади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, систематично зустрічається з виборцями на своєму Золотонісько-Канівському окрузі, часто відвідує інші регіони нашої країни. Цю його депутатську активність відзначають, як його прихильники, так і опоненти…

Ось і це інтерв’ю Віталій Войцехівський дав журналістам нашого видання у короткій перерві між поїздками містами України та зустрічами із виборцями на окрузі…

– У лютому  розпочала роботу п’ятнадцята сесія Верховної Ради нинішнього IX скликання. Які, на вашу думку, головні завдання парламентарів на нинішній рік?

– Безперечно, основне завдання парламенту сьогодні – забезпечити надійне функціонування наших Сил оборони. Над цим Верховна Рада і працює. Можливо, не завжди успішно і не так швидко, як хотілося б, але процес іде… І я сподіваюся, що наші захисники будуть забезпечені всім необхідним. До того ж, ключовими питаннями залишаються європейські зобовʼязання України. Ми маємо доопрацювати та затвердити пакет євроінтеграційних законопроектів. В умовах воєнного стану маємо підтримати тих, кому війна у прямому сенсі слова зруйнувала життя: внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, ветерани та родини героїв. Це основні пріоритети нашої роботи.

 – Голосування народних депутатів за держбюджет є показовим та знаковим щодо їх політичної, громадянської позиції. Як відомо, ви за бюджет-2026 не голосували. У чому причина, що вас не влаштовувало і що б ви хотіли бачити у цьому бюджеті?

– Вважаю зовсім недоречним під час війни фінансування політичних партій за рахунок державного бюджету. Категорично не сприймаю цього, тому і не голосував. Маю ряд питань: чому у нас не знайшлися кошти для збільшення зарплат захисникам, а є, наприклад, на сумнозвісні кешбеки і телемарафони. Однак, і без мого голосу бюджет був прийнятий і сьогодні існує в такому вигляді…

 – Ви продовжуєте активно працювати на своєму окрузі, майже кожен тиждень зустрічаєтесь із нашими земляками, як кажуть, очі в очі… Зокрема, вказали у своєму звіті за минулий рік, що провели 174 зустрічі в окрузі. Що сьогодні найбільше хвилює людей? Які проблемні питання найчастіше порушують?

– Дійсно, на окрузі я буваю регулярно. Зустрічі плануємо у ті дні, коли немає пленарних засідань, як за проханням людей, так і за особистим графіком. В першу чергу наших земляків цікавлять військові питання: соціальний захист військових та ветеранів, родин героїв та безвісти зниклих. Разом з тим актуальними залишаються комунальні проблеми, побутові питання. Не маю намірів припиняти цю роботу. По-перше, я це обіцяв людям під час виборів. По-друге, інформація, отримана від людей на місцях, нерідко лягає в основу чергових законопроектів…

 – Ви працюєте в парламенті вже більше 4 років… Як у вас склалися стосунки із місцевою владою, з урядовцями, офісом президента?

– Справді, вже іде пʼятий рік мого депутатства і я вважаю своїм обовʼязком не мовчати, якщо в різних гілках влади є певні недопрацювання. Наприклад, нещодавно не зміг промовчати, коли міністр фінансів вирішив проблеми дітей внутрішньо переміщених осіб перекласти на плечі самих ВПО. Замість того, щоб перерозподілити кошти з фактично недіючих програм чи резервного фонду. Таких питань, на жаль, чимало. Вважаю за необхідне не приховувати їх і, якщо вони виникатимуть, не мовчатиму, не дивлячись ні на урядовців, ні на органи самоврядування. Звик все говорити прямо і відкрито, а не діяти через анонімні статті на незрозумілих сайтах, як це іноді практикують деякі посадовці.

 – Не секрет, що багато наших громадян і нині переконані, що більшість громадсько-політичних діячів йдуть у Верховну Раду, щоб збагатитися, набути маєтків, люксових авто і т. п. Як у вас із цим складається? Що додалося у вашій декларації за ці роки роботи у парламенті? До речі, яка сьогодні зарплата у депутатів, скільки виплачують так званих «депутатських», скільки йде на утримання помічників нардепа?

– Дійсно, інститут влади сьогодні в Україні втрачає довіру. Так сформувалася думка людей, бо навіть під час війни, масово виявляють корупційні схеми та скандали, порушують кримінальні справи щодо посадовців різних рівнів. Тому не дивно, що у людей складається таке враження про владу загалом.

Особисто моя декларація за час роботи в парламенті не змінилася, бо я розумів, що йду працювати, а не наживатися на чомусь. Мій дохід один – офіційна зарплата, і я впевнений, що ті люди, які живуть поряд зі мною у маленькому містечку (до речі, із Золотоноші я нікуди не виїхав) бачать, як я живу, де, і на чому пересуваюся.

Більше немає чого додати з цього приводу, бо час усе розставляє на свої місця. З моєю декларацію та, зокрема, заробітною платою можна ознайомитися на офіційних джерелах. Інша справа, чи доходить вона додому. А так звані депутатські виплати – це ще одна з причин, чому я не голосував за бюджет. Проте, фактично ці кошти точно не поповнюють сімейний бюджет. Їх, крім захисників, отримують ті, хто потрапив у складні життєві обставини…

 – Ви активно працюєте в громадському об’єднанні “ВПО України». Мета цієї діяльності зрозуміла – допомагати, як на державному, так і місцевому рівні сотням тисяч наших громадян, які опинилися поза межами своїх рідних домівок. До речі, ви вказали у своєму звіті за 2025 рік, що взяли участь у 126 зустрічах із ВПО у різних регіонах країни. Що вдалося зробити для ВПО у минулому році? І що б відповіли тим політикам і діячам, які стверджують, що цей проект є суто політичним, який готують під майбутні вибори?

– Сьогодні дехто заявляє, що громадська організація «ВПО» – це якийсь політичний проєкт. Насправді ж, на початку березня 2022 року, коли ми з колегами зібралися у Борисполі, менше за все думали про політику. Тоді, для ВПО, які переїхали в це місто, ми завезли хто що мав. Поспілкувалися з людьми, почули їх жахливі історії війни, втечі від бомбардувань… Це і стало поштовхом до створення такої громадянської організації, а пізніше і міжфракційного депутатського обʼєднання у парламенті. Відтоді почали діяти і систематично допомагати переселенцям. На зараз Верховна Рада з нашої ініціативи вже прийняла кілька законів, які захищають права ВПО. А для того, щоб створювати закони для переміщених осіб, треба з ними часто спілкуватися. І спілкування таке має відбуватися не в столичних кабінетах, а в різних куточках країни. Саме тому ми з колегами постійно в дорозі, – окрім законотворчого процесу для ВПО, надаємо їм юридичну, гуманітарну допомогу. Наприклад, днями в Одесі вручили 9 квартир, які попередньо розіграли на нашому телеграм-каналі, саме для ВПО. А зараз відкрили реєстрацію на будинки в Черкаській області. Робота в цьому напрямку триває. І сьогодні у нас немає а ні найменшої думки, щоб перетворити цей громадський рух у політику. Зараз основне – допомогти людям, бо кожен із нас в умовах війни є потенційним ВПО.

 – Деякі наші західні партнери наполягають, щоб вибори в Україні пройшли і у воєнний час. Яке ваше ставлення до таких пропозицій? Ну, і нині працює робоча група щодо підготовки законодавства про проведення після воєнних виборів… На якому етапі йде ця робота, які головні напрацювання можуть лягти в основу таких законів?

– Справді, в парламенті створено таку робочу групу. До речі, і я є членом такої групи. Вона вивчає, зокрема, можливість проведення виборів в особливий період. І чим довше ми працюємо у складі робочої групи, тим більше питань виникає. Розуміємо, що під час воєнного стану вибори провести неможливо, перш за все, з точки зору закону, бо він забороняє нам проведення виборів під час війни. Більше того, проведення виборів забороняє Конституція, а її змінити в умовах воєнного стану також неможливо. Та й суто з практичних міркувань: як провести голосування під час повітряної тривоги, як забезпечити право бути обраними і обирати військовим, як забезпечити голосування переміщеним особам та тим, хто перебуває за кордоном… Складних запитань дуже багато. Проте ми розуміємо, що вже нині необхідно працювати над цим законопроєктом, адже після закінчення війни у нас має бути готовий закон, згідно з яким будуть проведені вибори. Так, їх не може бути під час воєнного стану, але і після воєнні умови будуть максимально незвичні.

 – Свого часу ви вийшли з партії «Слуга народу», але залишаєтеся у парламентській фракції цієї політичної сили… Яку політичну перспективу ви бачите для себе? З якими політичними силами плануєте працювати на майбутнє?

– Сьогодні я безпартійний. Може, тому і не голосував за бюджет, який передбачає у цей воєнний час фінансування партій. Але дотепер – у фракції, бо переконаний, що створення нових коаліцій заведе парламент у ще більшу кризу. Говорити про політичні  перспективи зараз не хочу і не буду, бо це відволікає від основного. Сьогодні головне – працювати над законопроєктами і допомагати людям. Які перспективи, з ким працювати і найголовніше коли? На ці питання відповіді нині не шукаю, бо сам собі їх не ставлю. На сьогодні це зовсім не актуально…

Найголовніше, щоб в Україні настав справедливий мир, а люди залишалися в своїх домівках, повні оптимізму, наснаги та сил. І з вірою у нашу перемогу!