З наближенням справжньої осені завжди з ностальгією його згадую, наш славний і колоритний Дахнівський ярмарок. Черкаський краєзнавець Борис Юхно вкотре пропонує читачам там побувати.
Прикметно, що дебютного для торжища 1967-го ніхто з відповідальних товаришів не передбачав його щорічності. Але етноторгівельна новація, що тривала з 22 до 29 жовтня, видалася настільки яскравою, веселою та прибутковою, що наступного року ярмаркували так само, хоч вже й без приурочень. А загалом ярмаркова Дахнівка гриміла на кілька областей рівно два десятиліття, хоча 1987-го вже не так гучно. Ще пізніше звичні економічні схеми остаточно накрилися перестройкою, за “хозрасчьотом і самоокупаємостю” більшості господарників було вже не до веселої народної гульні.
Отже – перший. Анонс від 3 жовтня 1967 року. “Відразу за Дахнівкою, на мальовничій галявині, оточеній сосновим лісом, незабаром зашумить обласний ярмарок. А поки-що тут будуються під’їздні шляхи, встановлюються опори для електроосвітлення, споруджуються павільйони. Територія розбита на зони: облспоживспілки, промторгу, харчоторгу, тресту їдалень і ресторанів, розваг. Найбільші райони – сусіди матимуть свої окремі павільйони. Під час ярмарку сюди курсуватимуть автобуси”.
Кореспондентові “Черкаської правди” Борисові Фрумгарцу справді пощастило: він був хронікером події увесь тиждень, а газетяр у ті часи – не дядько з макухою. Тож дещо з його статті “На ярмарку біля Черкас”, опублікованої вже коли вози рушили додому.
“…Шумить, гуде, вирує ярмарок за Дахнівкою, безкінечне людське море. І чого тільки нема тут! На прилавках все, що виробляє наша промисловість. Телевізори й радіоприймачі, холодильники і пральні машини, пальта і костюми, меблі і велосипеди, гончарні і майолікові вироби, шерстяні кофти і світери, чоботи і черевики, хустки і капелюхи, рукавички і валянки… Торговельні організації пропонували покупцям різних промислових товарів більш ніж на три мільйони карбованців. Вибирай, купуй! І не тільки у павільйонах державної торгівлі, а у 15 райспоживспілках, у 65 автолавках”.
Ще є про “щасливців, які придбали легкові автомобілі “Запорожець”, про рибальську юшку, шашлики і баштан… Треба таки ще одну цитату від очевидця. Смачно ж написано, трясця тому ярмарку!
“Шашлики і вареники зі сметаною, добрий український борщ і гарячі млинці, рибальська юшка і десятки сортів ковбас, чебуреки і галушки… Ну як не зайти до корчми, де грає музика, чи як обминути курінь, біля якого рибальські сіті і перекинутий човен. Тут поруч у великих казанах готують запашну рибальську юшку з пшоняною кашею. За один день її продано понад три тисячі порцій…”
Слід сказати, що сполучення з ярмарковою Дахнівкою забезпечили оптимальне. За тимчасовим маршрутом з Черкас туди ходили 22 автобуси: 5 – з вокзалу та 17 від Будинку зв’язку. Маю ще статистику господарських підсумків в сотнях тонн городини й фруктів, тисячах одиниць поголів’я, мільйонах карбованців та таке інше, але гадаю, зараз то не так важливо.
А тепер – на 10 років уперед, “Дахнівський ярмарок – 1977” (хоча як свідчить оголошення, тепер там ще й “великий базар” за якої ліпшої нагоди, не гуляти ж площам від осені до осені).
На той час вже традиційний і улюблений ярмарок відкрився за тиждень до найчервонішого дня календаря. За десятиліття причеркаське народне торжище розрослося до колосальних масштабів і щира правда: оскільки тоді Сорочинський ярмарок не підкріплювався статусом національного бренду, наш ні в чому йому не поступався. Ані площами, ані товарно-продуктовим наповненням, ані кількістю відвідувачів, яких за дні роботи ярмарку побувало тут щось під 350 тисяч, позаяк приїздили на нього не лише з районів області, а й із сусідніх країв. Ну а щодо жителів Черкас, то з-поміж них ой як непросто було знайти тих, хто б раз не відвідав Дахнівський ярмарок: наше місто на вихідні буквально знелюднювалося. Тепер вже навіть рейсові автобуси міняли свої цифрові індекси на таблички “Ярмарок”.
Понад півтори сотні вантажівок, до верху бортів завантажених городиною та дарами колгоспних садів (тут особливо постаралися мліївці), десятки павільйонів з одягом, взуттям і “товарами народного вжитку”, ятки з гастрономією, необліковна кількість виробів майстрів ремесел (а в цьому не було рівних чигиринським гончарам), в кожному закапелку – свині й качки, вулики й медогонки, діжки й плетиво, коси й жатки – все те необліковне, що відгодували чи змайстрували хазяйновиті черкаські дядьки та з чим приїхали сусідські.
“Das ist Fatastisch!”, – лаконічно, але так тепер зрозуміло висловився про свято у “Книзі відгуків” кореспондент “Берлінер Цайтунг” Хатмут Шульц. А що ви думали? Ярмаркували тут і такі. Ті VIP-прізвища, звісно, нікому тепер не відомі, але за фактом скажу, що розписалися у ній і народна артистка РРФСР, солістка Большого театру Маргарита Міглау, і очільниця Міністерства торгівлі Чечено-Інгушської АРСР Світлана Салата, і багацько чоловіків при пухких портфелях з усіляких міністерств і відомств. У 1970-х тут бачили Штепселя з Тарапунькою. Вже не знаю, як їм, найпопулярнішим тоді артистам, ярмаркувалося, але фотографію бачив. Шкода, рік собі не зафіксував, перебирати ж заради скану підшивку за ціле десятиріччя не хочеться. Пригадується, то навіть не місцева газета була, а “Радянська Україна” чи може ще яка республіканська.
До всього товарного розмаїття – за доброю місцевою традицією, що в рази зміцніла – ще й кулінарне. Тут тобі і запорізький капусняк із Білозір’я, і юшка від ресторану “Рибак” із Сокирного, і ковбаси з районних заводів продтоварів, і вареники від усіх без винятку хто частував гостей, і смаколики-солоденики з черкаської макаронної фабрики, на якій щойно почали випускати нові торти “Гілка”, “Золота рибка”, “Жовтневий” та “Студентський”, і, і, і… Само собою – пиво з усієї області, та й під шашличок на тарілочці із цупкої фольги – щось міцніше.
Хіба сам безсмертний Гоголь спромігся б відтворити в текстах той веселий гармидер, забуте ім’я якому – Дахнівський ярмарок. Та напевне, був би він приємно здивований тій обставині, що від часів великого сорочинського ярмаркування на вселенських базарищах мало що змінилося. Ото б зрадів чоловік, коли б ще й зустрів тут своїх земляків – Солопія Черевика з незрівняною Хавронею Никифорівною та дочкою їхньою, кароокою Парасею, у компанії з самим Тарасом Бульбою та синами!
Ярмаркував й інший, незнайомий Миколі Васильовичу, зате добре відомий нам люд. Наприклад – невгамовний Яшка-артилерист разом з колоритним босяком Попандопулом, які завернули в наші краї з “Весілля в Малинівці” чи призабуті нині Саливон Часник і Кіндрат Галушка, які господарювали кожен на свій лад “В степах України” та теж не забарилися з нагодою гайнути на вихідні в чужі краї.
Звісно, ми б не сказали Гоголю, що усі вони – актори Черкаського обласного музично-драматичного театру, постійні учасники дахнівських гулянь, без яких і ярмарок – не ярмарок.
Ще раз переглянув виписки, статті, фото у тих статтях… Сумно все це. Ми спромоглися, – висловлюся культурно-тематично, – розбазарити таке оригінальне, колоритне та справді всенародне надбання, рівного якому черкащани ані до, ані після, не знали. Але хто застав та поярмаркував – тому справді пощастило…
КОМЕНТАРІ