Ще 7 квітня з нагоди відкриття KFC мав нагоду продублювати цю ностальгію за “тошнотіками”, бо для Черкас то таки подія! Нічого не змінилося з 1998-го, коли товпилися до першого McDonald’s, який тепер навпроти… А втім, таки змінилося: на відкриття MD не приїздили на свіжесеньких салонних іномарках. Ну – аби заходило та смакувало, але “за державу” таки “обідно”. Ні, не подумайте: я не проти KFC. Але не розумію, чому щодня маю бачити його прям отак посеред дороги в найлюднішому місці. До слова – Європейській площі. А вона тепер точно площа і точно Європейська? Чи може вже Американська? Американська площа імені Полковника Сандерса. Нормас як для хутора, де за кількадесят метрів, в ямі біля “Кооператора”, можна ховатися як в окопі і по прямій тебе видно не буде.
Новий фастфуд спеціалізується на швидкому їдлі з курятини, та що цікаво – мережа була заснована на 10 років раніше свого одвічного конкурента McDonald’s. І якщо в інших країнах дві мало не ворогуючі між собою “фірми”, як то кажуть, на одному гектарі… й столиків не поставлять, то у нас – запросто. Бо Черкаси – то місто без бізнесових комплексів, і “та пофіг!” – наше давнішнє гасло будь-якого інфраструктурного поступу. Чергову історію розповідає краєзнавець Борис Юхно.
Мережі мережами, а швидко й організовано напихатися люди почали ще наприкінці ХІХ століття. То я зрозумів з хронік журналу “Наука и Жизнь”, яка на початку 1990-х передруковувала власні хроніки з далекого минулого. Тож у №36 вересня 1891-го тоді ще тижневик сповіщав про таке:
“В Нью-Йорке входят в употребление “одноминутные завтраки” для деловых людей. Желающий подходит к вращающемуся столу с блюдами и глотает куски по мере их приближения, оборот (и завтрак) длится ровно одну минуту. Диспепсия давно уже составляет народную болезнь в Соединенных Штатах. Новые завтраки могут только усугубить ее. Вообще, это изобретение весьма вредное”.
Коротко кажучи, привіт від гастроентерологів. Ну а диспепсія – то порушення процесів засвоєння поживних речовин у шлунково-кишковому тракті, що супроводжується розладом його функцій. Таке мій старий толмач пише, а пригадується інше: “тщательно пережевывай пищу, этим ты помогаешь обществу”. Можливо, колись Ільф і Петров не раз стояли в чергах до громадських вбиралень, тож дійшли такого важливого висновку.
А ще мені нагадалося швидке, дешеве й точно здоровіше, аніж теперішнє фастфудівське, студентське харчування у двох франківських точках: “Пиріжковій” навпроти Головпоштамту та “Бульйонній” неподалік базару. Харчівнях без претензій, зате рятівних.
У спеціальних засіках першої височіли купи духмяних, щойно спечених пиріжків різної форми. Деякі їх види нині здивували б: з горохом, кропом, квасолею (все ті, про які казали “і в пузі повно, і в штанях тепло”), рисом, яйцями. З капустою та картоплею – тільки й того, що було там та вціліло дотепер. Ще пундиків усіляких з мармулядами досхочу. Все – хоч з картоплею, хоч з повидлом – від 5 до 8 копійок за штуку. Не раз бачив, як ще до роботи в “Пиріжкову” забігали телефоністки, продавчині, чоловіки з портфелями та інший люд службовий, аби у великі паперові пакети набрати всякого такого десь аж на рубль – півтора. Точно на увесь відділ. Студентський чек зазвичай був значно скромнішим: копійок на 15 пиріжків, ще якісь мідяки витрачалися на гаряче молоко, какао чи “кофе з молоком” у гранчаках. Так-так, маленькими філіжанками франківці пили каву, а стаканами – кофе, і кожен знав, що то абсолютно різні напої. Утім, кофе середнього роду (як мовно, так і по суті) організмом теж вдячно сприймалося. Хоч цикорієве, хоч “Ячмінний колос”.
Щодо “Бульйонної”, то витрачалося там приблизно стільки ж, а частували іншим. Насамперед, зрозуміло, бульйоном. Коштував 6 копійок. Його варили “на кості”, тож м’яса у великих чашках ніхто ніколи не бачив. Може то й на краще. Але – нічого, нормально. Завжди гарячий, наваристий, густо на шару приперчений (кожен сам собі всипав), та з парочкою свіжих “тошнотиків” з лівером, теж по 6 копійок, а за все разом – менше 20-ти.
“Сосисочна” при медінституті, “Піцерія” біля корпусу худграфу – поза форматом. Там менш як з рублем ловити було нічого. До слова, та піцерія із самого початку схибила мою уяву про цю страву, адже піцочка звідтіля вміщувалася на долоні і сильно нагадувала гніздо. Такий собі пиріжок без верху за ціною приблизно 15-ти тошнотиків.
А тепер про “фірми”. Першим класичним (хоча як перший може вважатися класичним – не знаю, очевидно згодом з’ясовується) закладом швидкого харчування став ресторан White Castle, відкритий 1920 року Уолтером Андерсоном у Канзасі. Головною стравою в меню Андерсона став бутерброд за рецептом німецьких емігрантів, і як ви здогадалися, йдеться про гамбургер.
А далі був той самий KFC, який ми тут щойно зацінили. Рік заснування – 1930-й, але повноцінною мережею ресторанів KFC стала 1952-го. Це абревіатура, утворена першими літерами слів Kentucky Fried Chicken, тобто “смажене курча із Кентукі” (чи Кентакі, кому як більше подобається, але з одним “к” на відміну від російської). Заснував її чоловік, знаний в усьому світі як Полковник Сандерс (хоча його військове звання викликає питання навіть у американців). Він уславився найбільшою колекцією рецептів автентичної американської кухні (що називається – “улибнуло”, бо якщо то не індіанська, то європейська), зібраної в усіх штатах. Зупинився на стравах з курятини. Ну а далі – просто феноменально успішний маркетинг. (Вікіпедія: заснована в 1952 Гарландом Сандерсом під вивіскою Kentucky Fried Chicken. У 1991 бренд скоротив назву до абревіатури KFC. З 1997 мережа належить великій ресторанній компанії “Yum! Brands” що володіє такими брендами, як “Pizza Hut” і “Taco Bell”. Нині мережа KFC представлена в 110 країнах світу — це більше 16 000 точок, в яких щодня обслуговуються близько 12 000 000 клієнтів. Головний офіс знаходиться в Луїсвіллі, штат Кентукі).
“Наш улюблений” McDonald’s родом з 1940-го. Того року брати Річард і Моріс Макдональди розпрощалися із голлівудською мрією і в Каліфорнії відкрили свою першу закусочну, орієнтовану в основному на водіїв-далекобійників. Справа приносила посередні прибутки, адже подібні заклади сяяли вогнями мало не через кожну милю. І добре вже зрозумівши, чого тим хлопцям насамперед треба, 1948-го брати добряче все перетелепали. Звільнили більшу частину офіціанток, скоротили до мінімуму меню, а головне – його стандартизували. Все, більше ніяких персональних забаганок. Інгредієнти вже чекають: раз-два, отримуй і хоч тут їж, хоч із собою забирай, але роби то швидко і вшивайся. Все це разом дозволило знизити ціну гамбургера з 30 до 15 центів та близько до того картоплі фрі. Ну й все інше другорядне здешевіло.
Десь під середину 1950-х Макдональди досягли своєї бізнесової стелі, власне подальший розвиток MD їх не цікавив. Чи може просто не бачили, куди далі. І в цьому місці “на арені” з’явився такий собі Рей Крок. А він бачив. Пакетом за 2,7 мільйони баксів викупив у братів все юридичне, при тому суто матеріальне його мало цікавило. Ну і… Заснувавши 1955-го McDonald’s Systems Inc., згодом McDonald’s Corporation, Крок заробив 600 мільйонів з копійками. Якщо 1956-го ресторанів MD налічувалося усього 17, то 1960-го – вже 228, а до середини десятиріччя лік їм йшов вже на тисячі. Не знаю, якою є статистика відвідуваністі ресторанів зараз, але до епідемії щодоби і на всіх континентах у McDonald’s харчувалося понад 50 мільйонів народу.
Насамкінець таке. Могло так статися, що громадяни СРСР скуштували б американські каклєти ще за Хрущова після його візиту до США у вересні 1959 року. І тоді б перші ресторани тут мали б приблизно такий вигляд, як на одному з фото. Але не сталося, сторони не порозумілися. Як прив’язати смішний офіційний курс долара до рубля і скільки тоді має коштувати той американський бургер? 5 копійок, чи що? Як бути з Кока-Колою? Одним словом, питання відклали. Але Микита Сергійович затямив: швидке харчування – штука перспективна. При гастрономах почали відкриватися кафетерії. Минули десятиліття…
А наприкінці жовтня 1998-го черкащани відстоювали черги у першому місцевому McDonald’s на місці скверу з обласною Дошкою пошани.
Щодоби у світі відчиняється 5 – 6 Маків, на той час їх вже налічувалося 23500 у 113 країнах. Черкаський став першим в Україні у місті-немільйоннику. До старого Маку шанувальники “американської їжі” ходили до 18 жовтня 2013 року, а потім він зачинився на ремоделінг. Наново заклад відкрився 31 грудня. Оновлений МD постав у стилі Еаsу: у гамі корпоративних кольорів з’явилися коричневий та болотяно-зелений… Ну таке: тюнинг, який фірма може собі дозволити. Головне – розширилася площа, з’явилася тераса, побільшало робочих місць і теоретично – відвідувачів. Облаштували спецкімнату для дитячих свят. Не знаю, чи добре це – частувати малечу доволі таки “дорослим їдлом”. А от що знаю, і це комусь може бути корисним (бо сам бував у Маку ще до реконструкції, та й то не з доброї волі): що б ви не замовили, картоплю на тацю мають поставити останньою; якщо хочете отримати ідеальне замовлення – просіть “Біг-мак меню” без соусів і колу та погляньте на годинник: працівники запідозрять у вас таємного покупця (такий контроль фірмою активно практикується); не розраховуйтеся купюрами 500 гривень – її має перевірити менеджер, який не завжди близько, тож це може забрати час; щоб не вислуховувати пропозицій, після замовлення скажіть чарівні слова “це все”, після них вам не мають права щось пропонувати; замовляючи, конкретизуйте порцію газованого напою, інакше вам проб’ють стандартну.
Пончики і каву Dunkin’ Donuts (раптом ще не скуштували, то шукайте на Хрещатику приблизно навпроти колишнього гастроному “Україна”) 1948-го вигадав Уїльям Розенберг, а теперішня назва ще однієї світової мережі з’явилася у 1950 році. Просто торгуючи пончиками у рідному Массачусетсі, Розенберг помітив, що з кавою діло йде краще. Стартап, прямо скажемо, так собі. Але на те він і Розенберг, аби з очевидного зробити величезні гроші.
Сендвіч-мережа Subway була заснована Фредом де Люка 1965 року. Саме вона, а не MD і не KFC, найбільше представлена у світі. Тобто прибутки менші, зате географія ширша. Фірмовою стравою Subway стали знамениті “сендвічі-субмарини” видовженої форми. На відміну від догматичних ресторанів, тут клієнт сам може напхати в свою булочку чого завгодно, а компонентів – кілька десятків.
Хоч піца – тема окрема, та коли вже зачепився… В контексті одну точно слід згадати. Це Pizza Hut, теж максимально швидка. То вам не наша черкаська будь-яка, яку традиційно треба чекати півгодини будь-де (респект на адресу “Хліб та Кава” на Хрещатику у колишніх володіннях згаданого вже гастроному “Україна”: кілька днів тому просто шикарні “Чотири сири” нам організували за 7 хвилин, і сирів у ній справді стільки й було, а не як в піцеріях при супермаркетах – не будемо тицяти пальцями).
Так ось, Hut – витвір канзаських студентів Дена і Френка Карні. Вони не прогуляли ті 600 баксів на двох, які їм подарувала мати, а придбали на них захаращену хижу та почали у ній пекти щось таке, що більше нагадувало млинці. Але нічого, їхнім друзям сподобалися як сама нора, так і все, що в ній пропонувалося. 1958-го брати відкрили перший ресторан Pizza Hut.
Найпопулярніша у світі піца називається “Маргарита”, щодоби у світі таких з’їдають десь 600-650 мільйонів. Вигадали її у Неаполі 1889 року, а названа вона на честь одноіменної королеви, дружини Умберто І.
Королівська пара гуляла, гуляла собі у літній резиденціїі та й зголодніла. Пішли обідати, але нічого такого підходящого на столі не було. До двору покликали піцайоло Рафаелі Еспозіто з дружиною. Вони приготували три сорти піци, одна з яких містила помідори, моцарелу та базилік: три кольори італійського прапора. Саме цей варіант сподобався королеві. Звісно, Рафаелі назвав піцу “Маргаритою”.
Королева наказала випікати її лише у печах палацу Каподімонте. Але невдовзі цей наказ, як і купа інших, був нагло проігнорений революційними люмпенами. Так з-поміж двох тисяч різновидів італійських піц ця стала народно-улюбленою спочатку на батьківщині, потім і в усьому світі.
КОМЕНТАРІ