Від швейної артілі до сучасного ТРЦ: історія черкаської трикотажної фабрики

1 квітня 1967 року “засвітилися вогні нового корпусу трикотажної фабрики на вулиці Шевченка”. Це того самого, що 5 квітня 2013-го переродився у ТРЦ “LUBAVA”. Тож початок цього місяця для усім відомої будівлі – час знаковий. Розповів чергову цікавинку краєзнавець Борис Юхно.

Коли трикотажна фабрика прикрасила своїм фасадом центральну вулицю міста, їй вже виповнилося 20. Від 1947-го то була просто швейна артіль, потім трикотажно-рукавична фабрика і лише згодом – просто трикотажна. Бо фабрика стала “імені 60-річчя Радянської України”, а до такого високого статусу рукавиці якось не пасували.

У 1950-ті – не порівнювати з “Махоркою” чи Консервним, та навіть у період становлення нового виробництва певний промисловий імідж Черкасам вона принесла. Хоча було там усього 15 машин з ремінним приводом. Нічим не передовіших, ніж чавунні педальні у звичайних повоєнних модисток.

Але то давня історія. А на час новосілля наша трикотажка вже була відомою у республіці. Ну а після нього, з новими потужностями, – то й серед передових.

“Черкаські трикотажники відправили у Київ шість зразків своїх виробів – жіночий і дитячий костюми, жакети різних моделей. Ці вироби демонструватимуться в ювілейній експозиції республіканської виставки передового досвіду. Продукція фабрики широко показуватиметься і на обласній промисловій виставці до 50-річчя Жовтня. Колектив фабрики з початку року вже освоїв трикотажні вироби 32-х нових моделей, він прагне достроково виконати річне завдання у цій справі” (28 вересня, 1967 рік).

“Творчий колектив трикотажної фабрики завжди в пошуках нового. Останнім часом модельєри і художники розробили близько 50 нових моделей, які дістали добру оцінку республіканської художньої ради. Серед моделей – елегантні костюми з синтетичної пряжі в поєднанні з шерстю, жакети з напівшерстяного і хімічного волокна, великий асортимент дитячого й чоловічого трикотажу. Нині творчі працівники удосконалюють ці моделі. Незабаром черкаські трикотажники повезуть свою продукцію на республіканський ярмарок” (13 вересня, 1970 рік). Від прикінцевих 1960-х до “перебудовчих” 1980-х таких бліц-повідомлень про роботу фабрики – по кількадесят щороку.

Коли корпус розбирали, хотів вициганити у будівельників пам’ятну табличку з фасаду, яка вказувала на “ювілейність” корпусу з нагоди 50-річчя. Та будівельники спочатку казали, що до неї ще не добрались, а потім її десь замилили.

Робочі новосілля швейників 1967-го продовжилися відкриттям нового корпусу шкіряно-галантерейної фабрики площею 2 тисячі квадратів на вулиці Воровського. Тепер у кардинально осучасненій будівлі працюють юристи, фінансисти, бетеішники та інші спеціалісти модних капіталістичних професій за великі гроші, але для казбетських аборигенів 60-метрова уздовж триповерхівка, як і раніше, залишається “кожгалантерейкою”.

Я проходив повз її фасад тисячі разів, інколи намагаючись зазирнути за зафарбовану частину величезних вікон. Що ж там роблять? Ну так, у загальних рисах… Тому – знову цитата:

“На шкіряно-галантерейній фабриці почав діяти цех по виробництву продукції широкого вжитку. Це швейні вироби для дітей та виробів з пластмаси (?!). На прилавках магазинів незабаром з’являться дитячі теніски, шорти, панамки, постільний набір для ляльок, хустки, шарфи. Освоєно випуск обкладинок для підручників з поліетиленової плівки” (16 серпня, 1970 рік). Було…

Щодо майбутнього іменинника, то добре хоч ТРЦ. Може єдиний, який гармонійно вписався у простір. Завжди залюднений, з яскравим сучасним фасадом та гарним внутрішнім опорядженням. На відродження місцевої легкої промисловості вже ніхто давно не сподівається, а так на час відкриття – то 90 магазинів з чималою часткою брендових під дахом бізнесмена і столичного тусовщика Анатолія Шкрібляка. Все ж добро не пропало.