Вулицю Василини в Черкасах пропонується перейменувати на вулицю Симона Петлюри – як відомо, відповідну пропозицію одноголосно підтримано ще  20 квітня на засіданні міської топонімічної комісії. Саме Петлюра є автором знаменитої фрази: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди».

Коментуючи пропозицію, член топонімічної комісії, доктор історичних наук, професор ЧНУ Віталій Масненко зазначив, що Петро Василина був більшовицьким партійним діячем, на початку 1920-х років брав участь у загонах, які боролися проти українських повстанців. Пізніше був першим секретарем райкому партії. Натомість, відносно очільника Директорії УНР, на честь якого пропонується перейменувати вулицю, професор Масненко зазначає наступне: «Симон Петлюра – один з основних діячів періоду Української революції. Вороги України, більшовики, ті, хто підтримував ідеї єдиної й неподільної Росії, тривалий час після подій революції називали представників українського руху петлюрівцями, поки не з’явилося звинувачення в бандерівцях…

blank

Симон Петлюра

Симон Петлюра бував у Черкасах. Якщо назву вулиці підтримають містяни й буде рішення міської ради, то вона буде перетинатися із вулицею Михайла Грушевського – теж відомого діяча періоду Української революції, який очолював Центральну раду», – пояснює історик.

До речі, сучасна вулиця Василини до 1972 року мала назву вулиця Українська.

Симон Петлюра, на честь якого пропонується перейменувати вулицю нині, був послідовним прибічником повної і безумовної державної незалежності України.

Ще в квітні 1917 року, вже після падіння монархії, але ще до більшовицького перевороту, Петлюра став ініціатором й організатором проведення у білоруському Мінську Українського з’їзду фронту. Був обраний головою української фронтової ради і делегований на травневий I Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві.

Увійшов до Центральної Ради Українського генерального військового комітету, став Генеральним секретарем з військових справ, активно українізував армію, готуючи до боїв проти вічного ворога – Москви, від якої не очікував нічого іншого, окрім підлості у відношенні до інших народів. Цю лінію непримиренної боротьби проти ворогів української незалежності підтримував неухильно як всередині держави так і в боях проти зовнішніх ворогів. У січні 1918 року очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюра особисто керував штурмом захопленого більшовиками «Арсеналу», він і його гайдамаки відзначилися під час звільнення Києва і в боях на Полтавщині.

В часі правління гетьмана Скоропадського Петлюра був його послідовним політичним опонентом. А коли у листопаді 1918-го гетьман спробував зблизитися з ворожою Москвою, підписавши  «Грамоту про федерацію з Росією» – Петлюра, як Головний Отаман Військ УНР, очолив антигетьманське повстання, яке увінчалося перемогою. У грудні 1918 року влада в Україні перейшла до очолюваної Симоном Петлюрою Директорії, у складі якої, зокрема, був уродженець Черкащини Федір Швець.

Далі була тяжка постійна боротьба проти московитів, підтримуваних їхніми прибічниками в Україні. «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди», – цю фразу Симона Петлюри багато хто повторює і в наш час.

Після поразки Визвольних змагань Симон Петлюра жив у Парижі. Був визначений як ворог №1 для більшовицької Москви – і зрештою, загинув від рук вбивці, найнятого радянськими спецслужбами. 22 травня 1926 року Симону Петлюрі виповнилося 47 років. Через три дні, 25 травня, вбивця Самуїл Шварцбард, не зважаючи на перехожих, які могли постраждати, посеред паризької вулиці випустив у Петлюру сім куль. Про те, що Шварцбард був найманцем радянських спецслужб, достеменно відомо стало лише у 1954 році, коли перебіжчик з Росії, працівник КГБ Пьотр Дєрябін виступив у Конгресі США і розповів про обставини гучного замовного вбивства видатного українця.

Місце останнього спочинку Симона Петлюри – цвинтар Монпарнас в Парижі. Проте Андрій Лівицький, уродженець Черкащини, який дуже довгий час був Президентом УНР в екзилі, гаряче відстоював ідею перепоховання Головного отамана в Україні, коли та стане вільною. «Боротьба за незалежність … закінчиться лише тоді, коли золотосяйний Київ побачить рідні прапори, а свята Софія прийме до себе шляхетне тіло Незабутнього Вождя», – заявив Лівицький.

У жовтні 2018 року прах Симона Петлюри було запропоновано перенести до Канева на Черкащині. Таку ідею висунули учасники науково-практичної конференції “Тарасова гора: події і люди”, що відбулася у Шевченківському національному заповіднику.

У конференції взяли участь провідні науковці, шевченкознавці, історики з України та зарубіжжя. Першою на зібранні виступила провідний науковець Шевченківського національного заповідника, шевченкознавець зі світовим ім’ям Зінаїда Тарахан-Береза, яка пояснила причини такої пропозиції, – бо так хотів сам Симон Петлюра, щоб його поховали біля підніжжя Чернечої гори.

Причому, саме Петлюра свого часу зробив надзвичайно багато для порятунку Тарасової гори від руйнації – окремою постановою Національну святиню було взято під державну опіку Української Народної Республіки. І контролювати всі етапи впорядкування Тарасової гори Петлюра приїздив до Канева особисто.

У ці травневі дні є багато пам’ятних дат: 22 травня – день народження Симона Петлюри, а 25 травня – день його загибелі. А ще 22 травня – день перепоховання Тараса  Шевченка…

Історія – річ дивовижна, і добре, що для українців зараз головна наша, суто українська, історія. Вороги називали нас мазепинцями, пізніше – петлюрівцями, потім – бандерівцями. І зрештою зараз називають просто українцями, бо безсило визнають те, що прагнення наше до волі і самовизначення нації – вічне і нездоланне.

У разі, якщо матимемо в місті вулицю Симона Петлюри – вона нагадуватиме про один з найяскравіших етапів нашої боротьби, коли століття тому незалежність від Мокви вибороли Польща і Фінляндія, і мала шанс її утримати Україна.

За інформацією Черкаської міської ради