Вимираючий хутір на Чигиринщині колись був багатолюдним селом

Розповім вам про хутір, заснований на землях Новоселиці, який дуже зрідка навіть в окремий населений пункт виокремлювали, пише на своїй сторінці у “Фейсбук” черкаський письменник і краєзнавець Олександр Солодар. Тепер цей хутір без виробничих об’єктів, господарської бази і транспортного сполучення поступово вмирає. За даними Вікіпедії, населення тут 125 чоловік. Але, переважно, будинки в ньому належать дачниками і пасічникам.

Мова, звісно, іде про Чмирівку – хутір за 24 км від Чигирина. На півночі сусідить з Новоселицею, на сході із Суботовим, на півдні з Вдовичиним і Матвіївкою, на заході з Рублівкою і Полуднівкою. Біля Чмирівки виявлено городище скіфських часів (за попередніми даними, VI—V ст. до н. е.). Воно має розмір 1×1,5 км. Залишки валу сягають 2 м заввишки.

Зі сходу та півдня чмирівську долину обступають густі ліси, а селом донедавна протікав струмок, який дав життя існуючому ставу.
За переказами, хутір заснований за часів Хмельниччини козаком-знахарем Чмирем. Одне з урочищ досі зберігає ім’я засновника — Чмирева гора. Можливо, диму без вогню не буває, але насправді «традиційне запорізьке» прізвище «Чмир» – тюркського походження і означає «дужий, кремезний». Отож, цілком імовірно, що засновником населеного пункту міг бути татарин чи турок.

У 1794 р. ктитором (фундатором) Георгіївської церкви у Новоселиці був Андрій Чмиренко (прибл. 1760 р.н), який мав чималу родину із восьми осіб. Допомагали їм господарювати безземельні «сусіди» подружжя Івана та Євдокії Пузирів. Як видається, жила ця родина на місці хутора з назвою Чмирівка . І чи не їм належало урочище Чмирева гора?

Згідно з матеріалами Всеросійського перепису 1897 р., у Чмирівці проживало 683 мешканці, з них 345 осіб жіночої статі. За винятком однієї родини, усі були українцями і православними. Тут проживали носії наступних прізвищ: Васюра, Гальченко, Друзяка, Дубовий, Запорожець, Нечипоренко, Притула, Свищ, Ткачук і Щербань. Усі займалися землеробством у власному господарстві та відхожими промислами і роботою за наймом.

На хуторі також працювала молочна лавка чигиринського єврея 32-річного Розенфельда Шмуля Іцка Юдкова (разом з господарем тут проживала його дружина і троє дітей).

Малоземелля штовхало селян виїздити у промислові центри України. Так, уродженець Чмирівки Наум Іпатійович Дубовий (1875-1941) після служби в Російській імператорській армії працював паровозним кочегаром на Донецькій залізниці, а у 1901 р. розпочинає роботу на шахтах Донбасу. У 1905 р. як член РСДРП(б) бере участь у Горлівському збройному повстанні шахтарів. Декілька разів був заарештований і засланий, під час І світової війни працював на ртутних рудниках в Щербинівському районі. У 1916 р. був одним з керівників Горлівсько-Щербинівського страйку. З березня 1917 р. призначений головою Нельповської рудникової ради робітничих депутатів кількох рудників . Пізніше займав керівні посади в радянських і господарських органах Донбасу, а у 1933 р. очолив Спілки войовничих безвірників України (С.В.Б.У.) . Керована Аґітпропом КП(б)У, С.В.Б.У. організувала масову антирелігійну роботу, включно з руйнуванням храмів і монастирів.

Сина Наума Дубового Іван (26.09.1896 р.н., Чмирівка) закінчує реальне училище і у 1916 р. вступає до Київського комерційного інституту. Мобілізований до лав Російської імператорської армії і направлений на навчання в Іркутське військове училище. Однак, вочевидь, лівацькі погляди батька давалися взнаки. Іван Наумович Дубовий у 1917 р. також стає більшовиком і бере участь у повстанні у Красноярську . Улітку 1918 р. при обороні Царицина займає досить високі посади – заступника начальника штабу 10-ї армії а згодом – і його начальника. У 1919 р. Іван Дубовий опиняється в Україні – на посаді начальника штабу і виконуючого обов’язки командуючого Першої української радянської армії, командиром 44-ї дивізії. На цих посадах бере участь в боях в районі Коростенського залізничного вузла та організовує захоплення 16 грудня 1919 р. Києва. У 1935 р. Івану Дубовому присвоєне звання командарма другого рангу. Був членом ЦК КП(б), ВУЦВКа, ЦВКа СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР першого скликання. З 1935 р. – командуючий Харківським військовим округом.

Заснована у 1920-х роках у Чмирівці комуна, а згодом колгосп, стали носити ім’я Івана Дубового.

Але діяльність і батька, і сина не минула безкарно. Запущений ними ж маховик терору наздогнав їх обох. 20 серпня 1937 р. групою НКВС СРСР було заарештовано командуючого Харківського військового округу Івана Дубового. За вироком Військової колегії Найвищого суду СРСР від 28 липня 1938 р. Дубового розстріляно в харківській тюрмі НКВС . 4 травня 1938 р. , як члена сім’ї зрадника Батьківщини у Сочі було заарештовано батька Наума Іпатійовича. Його була засуджено на 5 років адміністративної висилки. Покарання Дубовий-старший відбував у Казахстані, де й помер в 1941 році.

У повоєнні роки у Чмирівці відбудували колгосп, а на початку 1950-х років тамтешня артіль ім. 20-річчя Жовтня була приєднана до новоселицької, тому в наступні роки в бригаді були лише відгодівельні ферми та отари овець.

P.S. Уродженець Чмирівки, журналіст Микола Дубовий пише: «У 60-70 роки 20 ст було в селі ще понад 600 жителів, ферма, початкова школа, ФАП, бібліотека, клуб, але не було дороги з твердим покриттям. Її проклали аж 1982-го, тоді ж і двічі на день почав ходити автобус з Чигирина. А коли 77 року школу закрили, населення почало швидко скорочуватись. Нема школи – нема села».