52-річна Людмила Санжаровська із Самгородка Смілянського району на Черкащині прикрасила подвір’я підручними матеріалами. Побудувала альтанку, змурувала озеро з водоспадом. З дисків від мотоцикла зробила столик, із побитого пластикового відра — кухоль для петунії. Із ганчірок виготовила кошик для квітів. Про майстриню розповідає “Газета по-українськи“.

— Я змалку люблю щось виготовляти. Це в мене від батька і дідів. У 10 років для собаки зробила будку з дахом. Побила молотком пальці, зате була щаслива. 12 років тому купила цю хату. Це колишнє житло для вчителів. Довго пустувало. Захотілося облаштувати тут все своїми руками. Навколо хати порозбивала клумби. Мріяла про озеро й водоспад. Але в дворі не було криниці. По воду ходила до сусідки. Треба було копати свою. Продала корову і дві свині. Зробила криницю, а через три дні змурувала озеро й водоспад, — розповідає Людмила Михайлівна.

Для водойми викопала яму завглибшки 70 см. Дно засипала глиною, що залишилася від криниці.

— Полила водою, щоб втяглася. Поверх застелила в два шари армованою плівкою. Засипала щебенем. Залила бетоном завтовшки 20 сантиметрів. Зверху накладала каміння і так само забетонувала. Озеро вийшло на тонну води. Біля нього змурувала з каміння водоспад. Для перекачування води з озера встановила дренажну помпу. Воду міняю раз на місяць, як позеленіє. 15 хвилин — і повне озеро. Якщо бачу, що трохи випарувалося, підкачую з колодязя. Всі шланги сховані під землею, — каже Людмила Михайлівна.

Під водоспадом стоїть фігура лелеки. Вище в гнізді сидить його самиця.

— Діти подарували пару лелек на день народження. Після дощів в озері поселилася жаба. Недавно привела потомство. Сидить на камінні, квакає. Тепер не знаю, як міняти воду, — продовжує жінка.

Біля водоспаду з темної вагонки зроблений млин. Під ним захована криниця.

— Сестра Валя віддала обрізки вагонки. Низ млина я оббила в стилі плетінки. Порізала вагонку на квадратики. Приклеювала до кільця колодязя рядами. Один квадратик уздовж, другий упоперек. Зверху частину вагонки порізала під прямим кутом, решту — під косим. Лопаті зробила з рейок і дощок. Це вже другий млин. Перший був із бракованих дощок. Купила їх у сусідньому Ташлику. Приїхала туди по тирсу для корови. На купі лежали деформовані або із сучками дошки для палет. “Куб” коштував 120 гривень. Я купила два возики. ­Зробила з них альтанку. В березі нарізала стовпи з ясена. Привезла велосипедом. В альтанці три вікна попереду, два по боках. Верх вікон зробила трапецією. Не склила. Передні заросли виноградом. На бокових почепила москітну сітку. Дошки й стовпи покривала морилкою і лаком. Зробила довгий стіл із лавами. На мамине 70-річчя тут сиділи три десятки гостей, — говорить Людмила Санжаровська.

У кутку альтанки прилаштована шпаківня. Передня частина відкривається, як двері. Всередині стоять чотири чарки і порожній графин.

— Це бар. Зробила його в Польщі, коли працювала в столярному цеху. Там виготовляли ­меблі та шпаківні для німецьких садочків. В обід працівники обідали з пляшкою. Таке не дозволялося. Випивку ховали за дерев’яні деталі. Тоді й подумала шпаківню-бар. Кажу директору: “Марек, ви таку річ можете робити із відходів і продавати в магазинах. Я зроблю зразок, за умови, що шпаківню заберу додому”. Вони запустили у виробництво, і їм посипалися замовлення. За ідею мені дали 300 злотих премії, — згадує Людмила Санжаровська.

Неподалік альтанки біля лави з дошки і колод стоїть саморобний стіл. Верх тримається на осі й дисках від мотоцикла. Подвір’я все в квітах. На одній клумбі з червоного пластикового відра стеляться по землі ґрунтопокривні квіти. Під хатою в коричневому кошику росте розкішний кущ різнобарвної петунії.

— Ємність зробила зі старої ковдри. Різала на смужки і скручувала у джгут. Вмочувала його в бетонний розчин. Вимощувала коло корзини. Чекала, доки підсохне, зверху накладала новий. І так десять раз. Дужку зробила зі шматка підземного шланга. Обмотала смуж­кою ковдри з бетоном. Другу вазу зробила з цілого покривала. Теж умочувала в бетон. Поклала його на перевернуте відро. Під чотири краї покривала вклала по банці. Коли застигло, вийшли ніби ручки. Зі старого 10-літрового пластикового відра виготовила кухоль під квіти. Відірвала ручку. Обмотала відро старою футболкою і пофарбувала акриловою синьою фарбою, покрила лаком. Збоку просвердлила дірки для ручки, як у кухлі. Посадила теж петунію, — каже Людмила Михайлівна.

Любов Карнарук