Війна коханню не перешкода. А почуття, які зародились на передовій та проходять випробування війною, – особливо цінні. Військовий із Тальнівщини Владислав К. поділився з “Вістями Черкащини” своєю романтичною історією та розповів, як доля звела його із обраницею.

Взагалі Владислав проходив строкову службу у Національній гвардії України. Повномасштабне вторгнення застало 22-річного хлопця у Мелітополі. Розповідає, що тоді вони намагалися втримати місто, але тоді їх перекинули на Запорізький напрямок.

Вже там, через кілька днів, він і зустрів свою майбутню кохану. Владислав розповідає, що того лютневого дня Ксенія (так звати дівчину військового) приїхала разом із іншими волонтерами із Запоріжжя та привезла військовим воду. Нацгвардієць зізнається – це була любов із першого погляду. Темноволоса красуня дуже сподобалась військовому, тому він розпочав діалог із нею. Пригадує, що говорили тоді про одне, те, що боліло всім – війну. Після тижневого спілкування по телефону, у вільний від служби час, хлопець запросив дівчину на побачення. Так, під свистом куль і постійними обстрілами і зародилося їхнє світле почуття кохання.

Військовий розповідає, що Ксенія і до повномасштабної війни займалася волонтерством: допомагала діткам в інтернаті і не тільки. Мабуть, своїм добрим серцем дівчина і сподобалася Владиславу. Тепер, каже, що їх розмови по телефону, листування та короткі зустрічі, коли вона приїжджає на передову із волонтерами – це його мотивація у бою.

Та попри це – захищати свою країну від ворога він вважає обов’язком кожного чоловіка. Такі самі переконання в хлопця були і в 19 років, коли прийшла повістка. Думок якось ухилятися не було. Тоді хлопець саме закінчив Тальянківський коледж за спеціальністю «Агроном», але, пішовши в армію, зрозумів, що бути військовим йому більше до вподоби.

Коли розпочалося вторгнення військ росії на територію України, боєць із Тальнівщини каже, не злякався. Хоча й до останнього не вірив, що повномасштабна війна розпочнеться та був готовий захищати свою землю.

blank

– Я тут народився, виріс, тут мої батьки і рідні, я готовий боротися за кожен шматок української землі.

Владислав К. зізнається, що війна – це страшно, але у кожного бійця всередині є ненависть до ворога, який безжально вбивав і вбиває невинних українців. Особливо боляче, коли страждають діти, ділиться військовий. І в такі моменти страх зникає, бо хочеться помститись за кожного і захистити всіх.

Вдома на Владислава чекає молодша сестра та мама. На передовій воює також і батько хлопця. Тож серце його рідних болить за двох. Розповідає, що коли є якісь активні бойові дії, то не може виходити на зв’язок ні з ними, ні зі своєю коханою по кілька днів. У такі моменти близькі військового не можуть знайти собі місця і з полегшенням видихають, коли він дає про себе якусь вісточку.