Половина нинішніх учителів – колишні випускники школи. 9 грудня 150 років від дня свого заснування відзначає Вознесенська загальноосвітня школа. Попри повномасштабну війну, навчання у ній триває, розповіла Суспільному директорка Алла Рідько.

За цей час школа змінила кілька приміщень, а з 1941 по 1943 через Другу світову війну взагалі не працювала. Нині там навчаються 168 учнів і працюють 40 педагогів.

73-річна Марія Кулініч цій школі віддала 40 років життя. У її кабінеті від того, що було за її молодості, залишилися лише старі фотографії: “Багато змінилося з того часу. У цьому кабінеті була кімната бойової слави, у якій ми завжди проводили урочисті лінійки, а тепер зовсім інше”.

Нині там музей історії школи. У ньому зібрали інформацію про вчителів освітнього закладу.

Серед них є і портрети випускників, розповіла вихованка Марії Миколаївни, а нині вчителька української Світлана Гончар: “Вчителі, які відійшли у вічність, писали про це себе ось на листочках – власноручні біографії”.

У педагогічному колективі працюють 18 випускників Вознесенської школи – це і є особливість, що самі педагоги вирішили зробили історію школи, додала вона.

Свою історію створює і вчителька початкових класів Юлія Бондаренко: “Це був мій клас, я сиділа ось тут за останньою партою, перший варіант був мій”.

А нині у її класі читати, рахувати та писати вчаться 16 першокласників. Без школи свого життя, зазначила педагогиня, не уявляє.

“Моя мама також працювала все життя у нашій школі. Як прийшла сюди, так і пропрацювала багато років. І я не уявляла себе більше ніким, лише вчителем. З дитинства гралася у школу, я бачила це життя”, – пояснила вона.

Одинадцятикласник Станіслав Савкін родом зі Слов’янська, що на Донеччині. На Черкащині з родиною він опинився через війну.

“Вчусь тут із першого вересня. Я з міста, і думав, що у селі зовсім по-іншому, стереотипне у мене бачення було. Але тут все по-іншому, тут цивілізація”, – зазначив він.

У Вознесенькій школі є ще один музей – етнографічний, присвячений історії села. Його засновник, вчитель української мови Володимир Макаренко називає ще однією своєю дитиною.

“У 1724 році тут була непомітна вулиця з 15 хаток, у яких жили 19 людей. Так і починалося наше село”, – розповів він.

Повномасштабна війна внесла свої корективи і у шкільне життя 150-річного закладу, розповіла директорка Алла Рідько. З її слів, попри повномасштабну війну, навчання у його стінах триває.

“Так хочеться, що було знову так, що діти просто сміються, бігають по коридорах, коли не заважають ніякі захисні споруди. За мою педагогічну практику це третій ювілей школи, який ми святкуємо”, – зазначила вона.

Якщо є школа, є діти – значить, є майбутнє, вважає пані Алла.