«Звідкіля ти теми береш?» – питання не зі складних. Погортай старі підшивки, і в котрійсь із місцевих газет обов’язково на якусь паралель натрапиш. Ну як варіант. Далі трохи вже наявної інформації з інших джерел та власних споминів в якості приправи. Все, нова публікація готова. Розповідає чергову черкаську цікавинку для «Нової Доби» краєзнавець Борис Юхно.
Тож спочатку невеличка замітка в «Черкаській правді» від 22 березня 1973 року. «Надзвичайно рано почався сезон зарубіжного туризму. В перші місяці року сотні черкасців уже виїздили в цікаві подорожі за кордон. Зараз у дорозі група черкаських енергетиків, які подорожують на теплоході “Україна”. Їх шлях лежав до африканського берега, в Арабську Республіку Єгипет. Туристи з Черкас відвідали столицю країни Каїр, побували в містах Александрії і Луксорі, на гідроенергетичному комплексі в Асуані. По дорозі теплохід зробив стоянку в Стамбулі, і туристи ознайомились з цим великим турецьким містом. Позавчора відправилась в подорож група черкаських хіміків. Їх чекає цікава поїздка по Угорщині і Югославії».
Бачимо – Єгипет перебував у туртренді вже тоді. Маршрути, щоправда, прокладалися трохи інші. Тепер хіба в Луксор хтось заїде подивитися на жінку-фараонку. Чи таки фараона. Всі тусять біля суто курортної складової. Культура, архітектура, історія – на любителя, а як не з таких – то дурні витрати.
Наші туристи майже безальтернативно вирушали до країн соцтабору. Найбільше – в Болгарію (НРБ), але вона була настільки «радянська», що як заграниця майже не сприймалася. Мова подібна, монетки-стотінки як копійки, леви – як рублі ще й кирилиця на кожному кроці. Навіть товари в основному з СРСР (але нормальні на прилавках, а не під ними), зі свого лише трикотаж, косметика та вино. «Куриця не птиця…» одним словом.
Далі – Венгрія (тільки в школі на уроках географії ми могли назвати її Угорщиною, а могли й не назвати, і все одно нас ніхто не виправляв), вона ж – за ніколи й ніде не вживаною абревіатурою – УНР, Німеччина (та сама історія – Германія хоч трісни, і всі знали, що то «наша Германія», НДР тобто, а як по правді – ГеДееР, бо сусідня стабільно називалася ФееРГе, і лише ближче до 1990-х диктори почали виправлятися, називаючи її еФеРГе). Наступний щабель допуску – соціалістично-специфічна Югославія (СФРЮ), ще далі – після 1968-го мінімально відвідувана Чехословаччина (ЧССР). Щодо неї показники туризму відновилися аж у середині 1970-х.
В тури їздили комуністи, передовики, активісти, відповідальні працівники і т.п. Одним словом – не абихто. «Абихто» теж міг, але якщо з якихось причин група недокомплектувалася. Честі «представляти країну» треба було удостоїтися. Кілька інструктажів – обов’язково. Цінні вказівки від парткому та вустами заводських номенклатурників – від КДБ. Триматися групою, не вимітати все підряд з магазинів (що при мізерній сумі обміняних грошей й так було неможливо), «Боже упасі» щось чудити з рублями, пропонуючи їх за леви, форінти, марки чи динари.
Це – ближній за смугастими стовцями світ. А дальній? Добре, що такого було небагато. Власне, для умовно-звичайних тургруп – лише Франція. 1971-го дві групи черкащан по 30 осіб кожна відвідали Париж! Той період взагалі характеризувався зближенням двох країн: 1966-го Франція вийшла з НАТО, а в суспільстві вільно гуляли помірно-ліві настрої, привиті співвітчизникам комуністами ще в роки Опору. Тож не дивно, що ця країна швидко закріпилася в неофіційному статусі «найбільшого друга СРСР на Заході». Ми відкривали для себе не лише, так скажімо, «музейно-презентаційну» культуру цієї країни, але й масову: моду, кіно, естраду, косметику, парфумерію. Я так думаю – в «контексті Франції» косметику і парфумерію можна вважати окремими складовими масової культури. Саме того року у відносно вільному продажу з’явилися знамениті духи «Кліма» і «Фіджі». По 25 рублів, здається, але кого то зупинить, якщо йдеться про поділ жіноцтва на дві групи: тих, хто їх мав та тих, хто про них тільки мріяв. А 25 рублів за мрію, погодьтеся, не ціна. Всього третина зарплати.
Отак кількома абзацами – про рух в той бік. А в цей?
У першій половині 1970-х за туристичний сезон Черкаси приймали 3,5 – 4 тисячі іноземців, відсотків на 90 «з братніх країн», перелік яких вище. З причини побратимства найбільше приїздило поляків, а ще – німців з НДР.
Вже із середини десятиліття «дружба-фройндшафт» стала особливо тісною, бо базувалася в основному на економіці. Газогін, «німецький будинок», промислове устаткування… Вона тривала ще й в горбачовські часи, коли Польща десь років п’ять як увімкнула режим віддалення з радянської орбіти.
Якось вже свіжоспеченим студентом, наприкінці літа 1986 року тобто, напару з Андрюхою (ви його не знаєте) ми з тиждень організовували дозвілля двом ровесницям – німкеням. Відпочивали на пляжі під Ювілейним, увечері гуляли містом, їли морозиво в кафешці й до наступного дня прощалися біля «Туристу». Німецькою володіли з дитинства на рівні кіна про війну, тож нам такі знання аж ніяк не допомагали. Зате російську нормально знали вони, бо в НДР це був обов’язковий предмет з початкової школи і до випуску.
Катрін і Ріта. З Берліна. Високі і худорляві. Одна мала довгі руді кучері, щось ніби «мокра хімія», інша – навпаки, пацанячу зачіску. І круглі окуляри, таку модель тут носили бухгалтери до останньої війни з їхніми пращурами. Картаті сорочки з вузлом на пупі, вузькі короткі джинси, рюкзачки, якісь фєнєчки на зап’ястях… Одним словом, вже тоді вони мали той дикуватий для Черкас вигляд, який зараз був би якраз. Прийшов час – тепло попрощалися, обмінялися адресами, а вже невдовзі Берлін став столицею усієї ФРН. Та й загалом все змінилося…
Ще один газетний епізод, вже з 1979-го. У липні в черкаському порту кинула якір «Радянська Росія» з 320-ма герами і фрау із ФРН. Було серед них і аж 42 кореспонденти західнонімецьких газет, телебачення та радіо. Яку інформацію про Черкаси вони донесли? Напевне позитивну, бо зустрічати ми вміли. Тільки-но німці відчалили нижче, як тим самим маршрутом після Києва й Канева тут пришвартувався «Євген Вучетич» з туристами із Нідерландів, Австії та Швейцарії, серед яких було чимало професійних спортсменів. Що їм показували, сьогодні вже ніхто не пригадає. Але напевне завітали гості й на спортивні об’єкти та бази олімпійської підготовки. Теперішня молодь може й не в курсі, що у 1970 – 1980 роках Черкаси славилися як один з основних республіканських центрів міжсезонних тренувань представників командних видів спорту.
Але то вже інша історія, й без неї забагато тут всякого, може й зайвого.
Фото? До того, як назвою парку в Південно-Західному увічнили Перемогу, він називався «Дружба». Спочатку – просто так, а потім в назву вклали ідею соціалістичної співдружності та прикрасили фронт металоконструкціями з прапорами братніх країн. З них СРСР, НДР, ЧССР та СФРЮ вже не існує, а друзі живуть від Клівленда до Тюмені…
КОМЕНТАРІ