Ювілейний рік бульвару: історія головної магістралі Черкас (Фото)

Він спливає, а все якось поза увагою. Адже давно забуте в Черкасах традиційне у 1960 – 1970-х роках “Свято вулиці”, на якому кожен житель Гоголя, Жовтневої чи там Вербовецького, почувався “іменинником”, а “в гості приходило” все місто. Розповів про чергову сторінку із життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.

Само собою, такі “топонімічні свята” з прив’язкою до календаря мали лише головні та “революційні” вулиці. Гоголя – на початку квітня, та ж Вербовецького – посеред травня. Вулицю Миколи Васильовича славили до дня народження письменника, Степана Григоровича з тієї причини, що 16 травня 1924 року окрвиконком ухвалив рішення змінити депресивно-старорежимну назву вулиці “Монастирищенська” на героїчно-пролетарську “імені червоного рафінадника Степана Вербовецького”. Чотири десятиліття – назва то й назва, а 1964-го почали відзначати. Ще за десять років – цілий фестиваль із залученням колективів молочного і пивоварного заводів, показовими новосіллями, тривалими монологами шановних ветеранів і старожилів околиці у клубі цукрозаводу, якимись піонерськими звітами учнів школи №22 про пошуківську роботу…

Навіщо все це – зрозуміло і в такій складовій тепер нічогісінько прийнятного. Але сама ідея свята мікрорайону чи вулиці доволі цікава. Той самий “День міста”, але для ПЗР, Митниці чи Казбету, де на університетській площі теж би місця вистачило. З вулицями – то вже перебір, але для бульвару могло би бути. Ну таке… Даю якісь ідеї, а спеціально навчені люди з МВК нехай думають. Власне ідеї – то найголовніше. Вузли і механізми – вже тактичні питання.

До речі, бульваром він став 30 років тому, адже 1989-го відзначали 175-річчя Тараса Шевченка. Ну й змінили статус, бо вулиць багато, а бульвар буде один. Ще й центральний, вісьовий. Але за хронологією в біографії вулиці-бульвару то була вже остання кругла дата.

…А починалося його життя саме як вулиці, а не тракту – бо то ще ХVІІ століття – 1815 року. Тоді у своєму плані забудови Черкас й передбачив Вільям Гесте таку головну. Та до фактичного “народження вулиці” минуло ще кілька десятиліть і лише 1879-го, тобто 140 років тому, вона стала називатися Старочигиринською. З 1911-го до 1923-го була Олександрівською. При цьому її центральна частина від Базарної (Соборної) площі до вулиці Садової (Небесної Сотні) топонімічно ідентифікувалася як Олександрівський бульвар. Єдиною принадою цього відтину слугував високий постамент з чавунним погруддям Олександра ІІ між теперішніми Будинком торгівлі і МакДональдсом.

Перед 110-річчям поета, а то 1924 рік, вона стала вулицею Шевченківською і саме так називалася аж до 1939-го, коли відзначалися 125-та річниця Тараса Шевченка. Ювіляра вшанували черговим перейменуванням: не Шевченківська вулиця, а вулиця Шевченка. І саме з цією офіційною назвою вона прожила своїх наступних півстоліття. З 1989-го – “з нагоди 175-ліття поета” вже бульвар, пам’ятаємо. Спасибі генію Тараса Григоровича, черкаське чиновництво завжди при роботі. Власне, міг би бути й проспект, але то вже сучасність і про це трохи згодом.

Прикметно, що за царя у своїй зеленій складовій уся Олександрівська, що тоді обмежувалася спочатку Крайньою, а потім Лісною (перші назви Університетської) і Сінною (Добровольського), перебувала на утриманні міщан. Кожен, чий будинок тут знаходився, навпроти двору мав доглядати за власноруч посадженими деревами. Саме тому в ті часи наш бульвар був суцільно-фруктовим, та здебільшого залишався таким ще й перед 1950-ми.

Але повоєнна відбудова сильно видозмінила магістраль. Власне – видовжила до майже семи кілометрів, адже від рафзаводу до Крилова (а знаєте її першу назву 1926 року? “Новий Побут”. Повернімо автенитчну назву, нє?))) вулицю забрукували і це надало їй візуальної цілісності, дерева поступово “осуспільнили”. Замість яблунь, груш та шовковиць зеленгоспівці висадили декоративні кущі та дерева, але ще не каштани. Посадили, чим можна було розжитися, і судячи з усього – доволі безсистемно.

Каштановим бульвар став не зразу. Позаяк вже на середину 1960-х то було близько двох десятків кварталів з 22-х теперішніх, справа вимагала часу й осмислення. Вочевидь, осмислювалося ситуативно: озеленення вулиці Енгельса тополями задало тренд, то й тут вирішили садити тополі. На щастя – не по всій довжині.

“Гордість жителів обласного центру – широка і рівна як стріла, вулиця Шевченка. Її бульвар, який простягся на багато кілометрів, у найближчі роки буде реконструйовано. Початок роботи вже покладено. Черкасці бачили, що на кварталі між вулицями Можайського і Пролетарською викорчувано дерева, які застаріли і не відповідали сучасним вимогам озеленення. Замість них тут висадять у два ряди декоративну південну тополю.

На кварталі з’явиться красива, чітко спланована алея. За всіма правилами ландшафтної архітектури буде розбито квітники, газони”, – повідомляла “Черкаська правда” від 17 квітня 1969 року.

Тож наш бульвар став каштановим у першій половині 1970-х. Так, 1972 року з того ж джерела дізнаємося, що “на чергових кварталах було висаджено 240 крупномірних каштанів і замінені ті, що погано прижилися, в наступному році робота з озеленення вулиці Шевченка цими красивими деревами триватиме”. Схожі замітки з’являлися й згодом.

Насамкінець – про сучасність. У лютому 2011 року місцева періодика та інтернет-джерела зарясніли коротенькими повідомсленнями на зразок такого: “Окраса Черкас, бульвар Шевченка, може суттєво змінитися. Мерія ініціює в цьому році проведення міжнародного конкурсу ескіз-проектів з реконструкції бульвару від вулиці Можайського до Площі 700-річчя. А вже у січні 2012-го на своїй сторінці у Фейсбук Сергій Одарич “підбив підсумки” чи то й справді конкурсу, чи власних відповідних напрацювань. Бо як пригадується – не було такої теми в оптимізації міського простору, в якій би Сергій Олегович не шарив, та й креативності йому не бракувало. Тож: “Газони, принаймні в центральній частині, видаляються (як це було перед встановленням пам’ятника Леніну і облаштуванням площі його імені, адже раніше бульвар не переривався площею, – прим.) Бульвар прибирається. На його місце переноситься проїжджа частина. Між напрямками руху встановлюється подвійний бетонний паркан висотою 50 – 60 сантиметрів. Між парканами – крапельний полив і стіна з колючого барбарису. Маршрутки і тролейбуси прибираються з бульвару. Знімається тролея і ці жахливі бетонні стовпи. Тротуар непарної сторони розширюється на всю ширину теперішньої проїжджої частини. Між дорогою і тротуаром споруджується зелена зона…”

Коротко кажучи, згідно цієї концепції бульвар переставав ним бути за визначенням. Адже він, як відомо, є пішохідною зоною посеред автошляху. А запропоноване вже проспект. Хоча може й гібрид одного й іншого.

Хто забув – головування Антатолія Бондаренка теж розпочиналося зі схожої ініціативи. Наприкінці 2015-го він закликав архітекторів, студентів профільних вузів та отієї сумнозвісної когорти спеціалістів в усьому: від стерилізації бездомних тварин до проблематики нової топонімізації (зазвичай то одні й ті самі люди), які називаються “небайдужими черкащанами”, долучитися до створення ескізів реконструйованого бульвару Шевченка. “Присилайте ваші малюнки”, одним словом.

Однак, тепер на бульварі є тротуартна плитка, місцями якісь декоративні клумбочки, красиві лавочки… Нормально, плюсик в карму. Фінансовий бік не чіпаю: хто там, скільки і як – не знаю, не цікаво. А з насадженнями таки біда-бідося. Особливо в середмісті. Навпроти Будинку торгівлі – взагалі катастрофа. Інколи йду через посадку в районі ЗТА – там в дерева рази гарніші. Може тому, що до них менше пхаються з покращенням.