Нещодавно виповнилося 10 років, як міським головою Черкас було обрано Анатолія Бондаренка. Нагадаємо, що і на минулих місцевих виборах, які відбулися у 2020 році, він знову переміг своїх конкурентів.
Про стосунки з громадськими активістами, про «войнушки» у соцмережах та про резонансні злочини останніх років йдеться в інтерв’ю Анатолія Бондаренка нашому виданню.
– Можна відзначити, що періодично відбувалися загострення стосунків міської влади із частиною активної громадськості. За 10 років все важко згадати, однак з останнього: періодично раптово виникали і так само раптово згасали невдоволення через розподіл міського бюджету (ті ж акції «Гроші на ЗСУ»), забудови Лісової просіки, Замкового узвозу, Рів’єри. Чи завжди в таких питаннях можна знаходити компроміс у першу чергу вигідний місту?
– З громадою міська влада завжди знаходить конструктивний діалог. Більшість черкасців довірили нам на виборах управління містом, і ми виконуємо делеговані нам громадою повноваження. А щодо частини активної громадськості, то є люди, які просто природньо не сприймають Анатолія Бондаренка як людину. Тому вони в опозиції. І це нормально. У кожного міського голови повинна бути опозиція, адже ми живемо в демократичному суспільстві. Після війни будуть наступні вибори, можливо, когось із цих людей оберуть, і ми побачимо, наскільки якісно вони будуть виконувати свої повноваження, покажуть нам, як потрібно працювати. Не теоретично, а на практиці. Міська рада завжди намагається виходити із подібних конфліктних ситуацій так, щоб виграла в першу чергу громада. Як і в не конфліктних ситуаціях діє виключно в інтересах громади. Проблема в тому, що частина цих критиків просто не хочуть нікого чути, окрім себе. Серед них є і так звані «ображені», яких свого часу було звільнено з міської ради через корупційні скандали, які в попередніх каденціях розповідали нам тут, як треба «правильно» ділити бюджет, щоб лише 50 % розподілялось за пропозиціями громади, а решта 50 % – за їхніми пропозиціями. Ми проходили багато чого за ці 10 років: і підпали автівок та будинків депутатів, і вбивства депутатів. І зрозуміло, що не інтереси громади для замовників цих злочинів грали ключову роль.
– До речі, а що з цими резонансними злочинами? Що відповідають правоохоронці?
– Злочинці досі не покарані. На жаль, правоохоронні органи не спрацювали належним чином. В нас нормальні робочі стосунки із усіма керівниками правоохоронних органів, однак ті питання, які задає громада, часто залишаються без відповіді. Жителі міста Черкаси не побачили ані вбивць депутата Михайла Бінусова, ані замовників на лаві підсудних. Так само з іншими резонансними злочинами і вбивствами. І це дуже погано. Хіба не можна було знайти винних у підпалі автомобіля депутата Геннадія Шевченка, що ось нещодавно відбулось? Де боротьба із розповсюдженням наркотиків біля навчальних закладів? Зі злочинністю на вулицях? Потрібно більше превентивних заходів, бо це ж стосується наших дітей. Ми ж зі свого боку допомагаємо, в тому числі і матеріально, реалізували програму «Безпечне місто», коли було встановлено близько 500 камер відеоспостереження. Саме тому ми сьогодні думаємо над можливістю перетворити нашу муніципальну інспекцію у муніципальну варту, своєрідну місцеву поліцію, з відповідними можливостями, бо навіть із тими, хто навколишніх сіл привозить і викидає будівельне сміття на полігоні в центрі Черкас або на контейнерні майданчики на околицях, – самі змушені боротись. Взагалі сміття – це тема окремої розмови на кілька годин, бо зараз ми думаємо над тим, як організувати майданчики, щоб туди люди могли безкоштовно привезти і розсортувати там великогабаритне сміття, і процесі перемовин щодо двох проєктів сміттєпереробки, в тому числі і на базі однієї з котелень «Черкаситеплокомуненерго». Але повертаючись до теми праоохоронців, так само ми не бачимо реакції правоохоронних органів на ситуацію, коли Руськополянська громада в охоронній зоні кладовища, поряд з могилами наших Героїв, дає дозвіл будувати СТО та павільйон з продажу сільськогосподарських запчастин. Або де реакція правоохоронців, коли навпроти Пожежної академії було розікрадено земельні ділянки Геронимівської сільської ради, а потім продано приватним підприємцям, які, зрозуміло, що хочуть там, те і будують. Нуль цілих нуль десятих реакції правоохоронців. А це ж не таємниця, що навколо Черкас земельні ділянки були розкрадені і продані за десятки тисяч доларів. Або територія Черкаського аеропорту лише на 70 % знаходиться в межах міста Черкаси, а 30 % знаходиться чомусь в межах Руськополянської громади. Як це могло статися, ні кого не цікавить? Або два гектари берега Дніпра в рекреаційній зоні біля Долини троянд як опинились в межах Червонослобідської територіальної громади? Бо ділки із районних земельних ресурсів і Черкаської РДА такого колись накрутили, хоч ще за генеральним планом 2011 року всі ці землі і навіть острови Дніпра належали Черкасам. То де реакція правоохоронців? На жаль, ті люди, які проводили цю адміністративну реформу, – це була не просто помилка нашої країни, це були злочинці. І сама реформа була помилковою. Бо за нормальною реформою громади мали б об’єднуватись навколо великих і спроможних, в даному разі приміські громади мали б об’єднуватись з Черкасами. А то хутори об’єднались, і в них коштів навіть на своє існування немає, як, наприклад, у Свидівку величезні проблеми. І тепер ми повинні доводити в судах те, що Черкаська районна рада не погоджувала межі сільських рад із Черкаською міською радою, і не мала права їх самовільно встановлювати. На жаль, в судах. Хоча ми б хотіли мати з цими громадами добросусідські відносини. І я особисто їздив на сходки навколишніх сіл і переконував, що з Черкасами їхні громади будуть у вигіднішому становищі. Але там чомусь послухали тих, хто гучніше кричав, бо об’єднання з містом шкодило його власним інтересам. Та і зараз в деяких громадах штучно нагнітається ворожнеча, що навіть збираються тисячі підписів і відправляються Президенту, що нібито Черкаси ці громади утискають. Мовляв, ми заважаємо їм розвиватись. Почитайте, що в соцмережах пишуть з цього приводу деякі діячі, ви «прозрієте» (посміхається, – ред.).
– Окрема тема – соцмережі. За останні роки суспільство таке накручене, нетерпиме і агресивне в спілкуванні, що не хочеться себе навіть уявляти на місці якоїсь публічної особи, що стає мішенню для цькування з будь-якого, навіть позитивного приводу. Як вам вдається витримувати ці негативні емоційні цунамі? Що б ви порадили, так би мовити, політичним новачкам? Які б зауваження зробили користувачам?
– Так переважна більшість критики виливається від закритих профілів у соцмережах. Це просто боти, найняті однією «опозиційною» айтішною компанією, схоже. Або людьми із інших регіонів України чи навіть з-за кордону. Коли пишуть, що замість тролейбусів краще було б ППО купити, то стає просто смішно. Бо всі притомні люди розуміють, що міська рада обласного центру не може купити ППО, навіть якби мала на це гроші. Держава поклала на нас повноваження займатись виключно соціально-економічним розвитком, щоб місто працювало і допомагало фронту. Цим ми і займаємось. По-перше, я вважаю, що в соцмережах має бути чітка ідентифікація особи, тому в багатьох країнах заборонений телеграм, де цілі новинні канали є анонімними. Це і безпека країни, і профілактика злочинності, всяких шахрайських схем, торгівлі наркотиками. По-друге, часто ті люди, які обливають інших брудом в соцмережах, в реальному житті реалізуватись не можуть, тому і живуть у своєму віртуальному світі. Особливо мені «подобаються» поради, скажімо «Воювати до кінця, до останнього українця» від тих, хто живе у Німеччині чи Польщі. По-третє, треба дбати про своє ментальне здоров’я в першу чергу, тому не реагувати на всі ці дописи. Менше проводити часу в соціальних мережах, а більше займатись реальними справами. Я переконаний, що більшість черкасців мислять позитивно, і реально оцінюють роботу нашої команди. Бо насправді сім’ї багатьох посадовців в цей час, які відповідально ставляться до своїх обов’язків, – це глибоко нещасні родини. Бо вони не можуть проводити з сім’єю стільки часу, скільки хотіли б, не бачать, як швидко виростають їхні діти. І відповідальність на них яка: за їхні підприємства, за колективи. Поставте себе на місце директора школи чи завідувача дитячим садочком під час повітряної тривоги. Чи всі діти в укритті, чи все буде добре? А ще коли в тих же телеграм-каналах, як оце нещодавно було, прочитає: «20 ракет у напрямку Черкас»! Це жахливий тиск. Знаєте, один мій товариш на одній зустрічі виголосив тост: «Щоб ми так жили, як про нас люди думають» (сміється, ред.). Це влучно, бо насправді ми такі ж люди, як і всі: живемо в Черкасах, наші діти ходять у ті ж школи, нам так само вимикають світло…
Повний текст інтерв’ю читайте: “Ми стали старші і мудріші, але не змінили курсу”, – Анатолій Бондаренко про свою “десятирічку” на посаді
КОМЕНТАРІ