“За ті гроші можна було купити 2800 корів” – на Черкащині зберігся єдиний дерев’яний будинок архітектора Городецького

“Нашу лікарню відкрили до річниці весілля місцевих поміщиків. Будував архітектор Городецький. Якщо зібрати всі витрати на неї, то за них можна було купити стадо із 2800 корів”, – каже краєзнавець 61-річний Микола Якименко із села Мошни Черкаської області. Показує дерев’яний дім, створений українським архітектором Владиславом Городецьким. Входив до комплексу місцевої лікарні. Зараз він в аварійному стані, пише “Gazeta.ua”.

Краєзнавець Микола Якименко водить екскурсії до будинку лікаря, який збудував архітектор Владислав Городецький у Мошнах

Із Черкас до села автобус їде битою дорогою понад 40 хв. У Мошнах живуть майже 4,5 тис. осіб. Будинок Городецького стоїть біля нинішньої лікарні. До неї веде вулиця Спасопреображенська – колишня Леніна.

“Владислав Городецький будував не лише у Києві. Багато працював у Черкасах та Умані. У нашому селі – єдина відома його дерев’яна споруда. Працював на замовлення родини Балашових, які володіли цими землями”, – каже Микола Михайлович. Тримає папку з паперами. Показує історичні фото старих споруд Мошен та карту місцевості.

ХТО ТАКИЙ ГОРОДЕЦЬКИЙ

Архітектор Владислав Городецький побудував понад 30 будівель в Україні

Архітектор Владислав Городецький був нащадком старовинного польського шляхетного роду. Народився 4 червня 1863 року у селі Шолудьки – тепер Немирівський район на Вінниччині. Середню освіту отримав в Одеському училищі, де хвалили його малюнки. Навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Поєднував освіту із роботою помічника архітектора учбового округу в Києві. 1890-го переїхав до нинішньої столиці на постійне проживання.

В Україні він звів понад 30 будівель. Мав власний завод “Тон” із виготовлення бетону та цементу. Одна з перших його праць – тир і павільйон у садибі Київського відділу Імператорського товариства полювання. Найвідоміші проекти в Києві – його власний дім – відомий тепер як “будинок з химерами”, римо-католицький костел Святого Миколая, будинок Національного художнього музею України та Караїмська кенаса на вул. Ярославів Вал.

Роботи Городецького також є у Польщі та Ірані.

У вільний час любив полювати – на Кавказі, Алтаї, в Ірані, Кенії, Монголії, Тибеті, Сибіру та Східній Африці. Екзотичну здобич дарував товариству полювання, а живих тварин – зоопарку.

Був одружений із дочкою київського підприємця німецького походження Корнелією Марр. Для неї дизайнував вбрання та прикраси. Мали двох дітей.

Помер 3 січня 1930 року від серцевого нападу. Похований в Ірані, де жив останні роки. На камені викарбувано польською: “Нехай йому чужа земля буде легкою”.

ЯК АРХІТЕКТОР ОПИНИВСЯ У МОШНАХ

“Городецький дружив із Миколою та Катериною Балашовими. Приїздив до них на полювання. Катерина 1884 року успадкувала маєтності при містечках Мошни і Городище від дядька. Захотіла збудувати тут лікарню і школу для шляхетних дівчат. 1890-го замовила Городецькому проект лікарні. Того ж року почали заготівлю матеріалу. Архітектор був присутній на будівництві. Відкрили лікарню 9 листопада 1894 року. Обійшлася у 14 тис. рублів. Це були величезні гроші, за п’ять рублів можна було купити корову”, – пояснює Микола Якименко.

У комплекс лікарні входили поліклініка, дім для лікаря та пральня. В лікарні була операційна, чотири палати на 10 ліжок, кабінет лікаря, ванна, туалет і кухня. Працював один лікар, два фельдшери та стільки ж повивальних бабок.

З тих будівель лишився дім лікаря та частина приміщення лікарні. Пральню розібрали – бо почала розвалюватись від вологи. На її місці звели двоповерховий цегляний корпус нинішньої медзакладу.

Спочатку в будинку жив лікар зі слугами. На стиках кількох кімнат стояли грубки. Пізніше дім розділили на 4 квартири. Провели водяне опалення, світло, зробили каналізацію.

Краєзнавець Микола Якименко (зліва) та сільський голова Богдан Шкарбута стоять на цегельному ґанку будинку для лікаря. Хочуть зробити в ньому краєзнавчий музей

Зараз дім вкритий шифером. У деяких місяцях листки побиті і під ними видніється іржаве залізо. На стінах є геометричне різьблення, найбільше – навколо вікон. Є троє дверей. Парадні – пофарбовані коричневим. Перед ними вимурувані з цегли сходи і різьблений ганок. Інші двері з протилежного боку – “чорний” хід. Праворуч прилаштована телевізійна антена. Навколо ростуть вишні.

Дім для лікаря має ще два входи, крім парадного. Кожен веде в окрему квартиру

“Крім комплексу лікарні у Мошнах, Городецький на Черкащині побудував Олександрійську винокурню у селі Байбузи та зробив проект стайні Городищенського маєтку, – говорить Микола Якименко. – За спогадами старожилів ці приміщення зруйнувала повінь навесні 1917 року.

1880-го в Умані архітектор звів приміщення шестикласної чоловічої гімназії, у якій зараз агротехнічний коледж. А також – будівлю Вищого міського народного училища, що нині педучилище.

У Черкасах за проектами Городецького зведені чоловіча гімназія (зараз музичне училище. – Gazeta.ua) та жіноча (за радянських часів був Будинок піонерів. – Gazeta.ua), громадський банк, в якому зараз розташовані редакції місцевих газет”.

ХТО ЖИВЕ У ЛІКАРСЬКОМУ БУДИНКУ

У будинку Городецького у Мошнах живуть 2 колишні медсестри. Одна на пенсії за вислугою, друга – у декретній відпустці.

Двері зачинені. На стук ніхто не виходить. За кілька хвилин від лікарні йде кремезний чоловік. Кишеню його футболки відтягує пачка цигарок.

“Я тут чотири роки, маю іншу хату в селі. Моя дружина Тома Яківна була медсестрою. Живе тут 30 років. Зараз їздить підробляти на підприємство у Черкаси. Дітей не маємо”, – говорить 55-річний Сергій Оніщенко. Працює різноробом. У хату не запрошує.

Через вікно показує будинок всередині – висока стеля, дощана підлога, стіни у світлих шпалерах. У кутку вмурована маленька груба.

“Піддержуємо порядок у середині. Хоч дім треба зовні ремонтувати. Дерево старе, північний бік гниє, – продовжує. – Три роки тому чотири сім’ї займали кімнати в домі – лікарі та медсестри. Але позвільнялися і виїхали. Робити за малу зарплату не хотіли. Зараз по сусідству живе молода медсестра, сьогодні поїхала до батьків”.

До будинку приїздять групи туристів. Місцеві краєзнавці проводять екскурсії. Жителі дому із туристами майже не спілкуються.

Дім лікаря колись був оточений осокорами. Коли дерева струхлявіли, їх замінили вишнями

65-річний Валентин Фещук із Черкас жив у будинку Городецького у 1980-х.

“Я приїхав молодим лікарем після інтернатури. Отримав кімнату, – згадує. – Провів там з кінця літа до Нового року. Коли холодно, грівся електричним обігрівачем. У дерев’яному домі було приємно – хороша термоізоляція, тепло, сухо. Поряд жила медсестра дитячого відділення Софія Смолова та акушерка Людмила Хорошунова з чоловіком. Працювали разом і жили дружно”.

Поруч із будинком частина старої лікарні. Вона постраждала від пожежі у 1970-х. Сталося замикання електропроводки. Залишилось 6 кабінетів

Поряд із будинком частина старої лікарні. Вона постраждала від пожежі у 1970-х. Сталося замикання електропроводки. Залишились 6 кабінетів. На кількох дверях таблички “Не заходити”. Будівля побілена і вкрита шифером. Фундамент – пофарбований чорним. У домі був пологовий будинок, стоматологія, а тепер зробили рентгенкабінет.

Поруч із будинком частина старої лікарні. Вона постраждала від пожежі у 1970-х. Сталося замикання електропроводки. Залишилось 6 кабінетів

ЯК ЗБЕРЕГТИ ДІМ, ЯКОМУ БІЛЬШЕ СТОЛІТТЯ

Будинок Городецького не визнаний культурною чи історичною спадщиною. Перебуває на балансі Черкаської районної лікарні, каже сільський голова Мошен Богдан Шкарбута, 44 роки:

“Останні років 40 юридично числиться як службове житло. До того персонал там теж проживав. Люди розуміють, що мають його тимчасово, тому не роблять капітальний ремонт.

Сільська рада не має грошей на утримання будинку. Просимо, щоб обласна влада взяла його на баланс. Хотілося б облаштувати там краєзнавчий музей. Маємо одяг, кераміку, меблі. На реконструкцію потрібні 6 млн грн.

На реконструкцію потрібні 6 мільйонів гривень

Людей, які там зараз живуть, ніде поселити. Адміністрація лікарні говорить, що вони мають право жити у службовому житлі до смерті. Хоч юридично – це не так, бо будинок не приватизований”, – каже голова сільради.

Дім Городецького зведений у давньоруському стилі. Обов’язковий елемент – прикраси у формі стріл

“Цей будинок – один такий в Україні. Було б добре, якби його взяло під опіку Міністерство культури, – каже головний лікар Любов Іващук, 63 роки. – Щоправда одну із жінок немає куди переселити. Треба буде вирішити це питання. Декретниця збирається перебиратися у будинок, який купила в селі”.

ЧИМ ДИВУЮТЬ МОШНИ

Поблизу Мошен є санаторій “Мошногір’я”, який побудували на місці старого палацу князя Михайла Воронцова. Він був намісником у Бессарабській області, розбудовував Одесу. У Криму піклувався про виноробство та будував дороги. Першим зробив пароплав, який курсував по Дніпрі. Його нащадки проживають в США та місті Калинівка на Вінниччині.

У центрі села стоїть Спасо-Преображенська церква. Її звів архітектор Джорджо Торрічеллі (1800-1843). Він за походженням – італієць. Із батьками оселився у Одесі. 1827 року став там міським архітектором. Визначними творами стали Музей Одеського товариства історії та старожитностей, “потьомкінські” сходи до моря, Англійський клуб з анфіладою парадних залів (нині Музей морського флоту України. – Gazeta.ua), гостиний двір Пале-Рояль, Свято-Покровський собор, Архангело-Михайлівський і Свято-Успенський монастирі.

1840-го у Мошнах збудував Спасо-Преображенську церкву, архітектура якої поєднує православні, католицькі і мусульманські риси.

У центрі села стоїть Спасо-Преображенська церква. Її звів архітектор Джорджо Торрічеллі. Архітектура будівлі поєднує православні, католицькі і мусульманські риси.

Найдавнішу згадку про село Мошни знайшли у дарчій грамоті великого князя литовського Александра Яґеллончика 1494 року. Назва походить від староруського слова “мошна” – гаманець, гроші, багатство. У селі жили багато заможних людей. На околицях знайшли скіфські кургани та скарб римських монет ІІ ст. вагою до 30 кг. За козацьких часів у Мошнах бував Богдан Хмельницький.