Радянська торгівля – складний випадок, гідно проілюстрований обивательськими скаргами в редакції газет. 1957 рік, курс на комунізм, а листів таких – десятки на місяць, та не кожен же ображений писав. Розповів чергову цікавинку з життя Черкас краєзнавець Борис Юхно.

Ось, скажімо, завідувачка магазину міськкоопу № 8 на вулиці Шевченка, тов. Новикова, отримавши на склад картоплю, аби пришвидшити реалізацію й не мати діла зі ще від вчора “сирими” грузчиками (так, українською буде “вантажники”, але навіть за газетною версією тоді в наших магазинах чомусь працювали саме “грузчики”), дала команду відпускати картоплю у дворі. І в першу чергу тому, хто брав пару десятків кілограмів або й мішок. Тож покупці в магазині залишилися без “другого хліба”, а невдовзі були змушені купувати його у перекупників, по факуту – спекулянтів, які заздалегідь отоварився з машини.

Або таке. “Товариш Коваль вирішив купити в гастрономі № 55 “Україна” пляшку виноградного соку. “Нема”, – відрізала продавець. “Та як же нема, якщо переді мною чоловік дві взяв?”, – обурився клієнт і пішов до заввіділом, а слідом і директора тов. Майструка. Сік, звісно, купив, бо було його на складі вдосталь. Але вочевидь – не для всіх”.
А ще громадські контролери виявили там несправні ваги, на яких хтозна стільки часу обважкували на кілька грамів. Для продавця завжди людного магазину – непоганий приробіток.

Столовки теж пісочили безжально. Десятками викривальних заміток на рік. Ось одна з них за 8 лютого 1962 року, увесь комплекс проблем громхарчу. Стисло: Рейдова бригада з дев’яти осіб – від громадського контролера облпрофради до бригадира провідників каналізації заводу штучного волокна – з’ясувала, зокрема, таке. “Даремно до їдальні №1 відділу робітничого постачання “Укрновобуду” навідалися семеро робітників БМУ-1: “Нам відповіли, що їсти нема чого”, – записали вони у “Книзі скарг”. Ситуація спонукала до невеличкого розслідування, і будівельники повідомили, що зробили запис, коли вже дуже накипіло. Бо траплялося, що не лише увечері, але на сніданок у каструлях було порожньо. “Кухарі цілковито ігнорують вітамінні потреби відвідувачів. В більшості перевірених нами закладів або зовсім відсутні, або дуже рідко бувають салати, вінегрет, квашені овочі. Дуже бідний асортимент у їдальні консервного комбінату (!). До обіду подається лише чорний хліб, майже не буває молочних страв. Перші ж готуються переважно із субпродуктів. Мало того, вам тут можуть подати вчорашні котлети з вчорашніми не розігрітими макаронами…”

Далі бригада пройшлася по антисанітарії: було про що писати. Найбільше перепало все тій же злидарській столовці при консервному, де “різальні дошки використовуються ті, що під рукою, у кухонних шафах купою лежать мухоловки-липучки, гірчиця, часник, чай, перець, лаврове листя, порожні банки з-під повидла. На стінах павутиння, на підлозі – сміття”.

А ось у їдальні заводу штучного волокна контролери побачили таке, про що тепер хіба у ретродруках і прочитаєш: “Кухонна плита топиться соляркою, а сажа летить у котли з їжею”.

І наостанок – як же не згадати маленькі професійні хитрощі, якими кожен на своєму рівні “славилися” як начальство, так і рядові працівники закладів громадського харчування. “Компот і чай в багатьох їдальнях подають не солодкий, але за ціною цукрованого, чеки не видають, часто в меню одні страви, а в наявності інші. Нерідко сметану розводять кефіром. В їдальні ЗШВ довго продавали розсольник і борщ на одну копійку дорожче, а судака – аж на чотири копійки”.

Мабуть, усі ці “окремі недоліки” добряче псували життя простим людям. Але що вони на фоні величних звершень та ще більшої мети…