Зазвичай, восени в Україні відбуваються загострення: збурюється ситуація в політичному середовищі після літніх канікул, підвищується градус виступів громадських активістів… Та й лікарі попереджають та рекомендують особливо зважати на сезонні загострення усіляких хронічних захворювань…

Отож, наша розмова із народним депутатом України по 197 округу Віталієм Войцехівським розпочалася із питання про чергове хворобливе «загострення» у його опонентів, які знову підняли хвилю оскаженілої критики на його адресу. Ну, а першу скрипку у цьому оркестрі галасливого та несамовитого шельмування нардепа відіграє одна депутатка Золотоніської міськради. У своїх виступах в соцмережах та перед людьми вона обливає брудом не тільки самого Войцехівського, але й його рідних та близьких, що, в принципі, неприпустимо у будь-якій нормальній демократичній країні…

 – Як ви оцінюєте таке «цькувальне загострення» з боку ваших опонентів?

 – Я, як публічна людина, вже звик до різного роду «загострень» тих, хто називає себе моїми опонентами. Таке враження, що ці особи живуть у власному вигаданому світі. Створюють якісь проблеми, потім «успішно їх вирішують». Періодично оголошують мені «вендету», потім забувають про неї.

Якщо чесно, маю на це свого роду імунітет, тому не слідкую за черговими рухами псевдоактивістів.

 – Цікаво, що депутатка дописалася у соцмережі, що саме ви погрожуєте їй та її родині. Мовляв, якщо з нею щось станеться, то у цьому буде винен нардеп Войцехівський. Звичайно, ну, дуже складно уявити вас в образі бандита…

 – Тут якраз я це і списую на сезонне загострення. Інших версій не маю. Остання постійно говорить, що написані нею різні заяви у силові структури, думаю, там розберуться…

 – Та, як кажуть, Бог і люди їй судді… (До речі, більш детально про суть протиборства між депутаткою міськради та народним депутатом читайте у матеріалі на сайті informators.press). Багато хто вважає, що це критикантство на містечковому рівні, то лиш вершина айсбергу. А справжня причина у ваших напружених стосунках із головою Черкаської ОВА, діяльність якого ви чимало критикували навіть з трибуни Верховної Ради…

– Звичайно, отримавши мандат народного депутата, я міг би спокійно сидіти в парламенті, тиснути кнопку потрібного кольору. Тоді і стосунки з чиновниками різного рівня були б точно не напружені. Але я звик біле називати білим, а чорне – відповідно чорним. Коли під час війни керівники адміністрацій, користуючись тим, що у них зʼявилися додаткові повноваження, порушують закон (до речі, це стосується не лише Черкаської ОВА) і при цьому забувають про відповідальність, то мушу їм нагадати, що парламентську контрольну функцію ніхто не відміняв. Тому ми з колегами продовжуємо виконувати свої обов’язки і в цьому напрямку.

– До речі, згадуються і часи депутатства Владислава Голуба, коли він організував таку собі «войнушку» проти вас, на той час мера Золотоноші… За його депутатськими зверненнями відкривалися кримінальні справи щодо вас та членів вашої команди. Чим завершилися ті справи?

– Мабуть, якраз в ті часи і виробився імунітет, про який я згадував вище.

Не буду давати оцінку роботі екснардепа. Він її отримав на останніх виборах. Де він зараз і чим займається, мені не цікаво.

Переважна більшість порушених справ закриті по причині відсутності складу злочину. Решту, думаю, чекає та ж доля.

 – Ваші опоненти постійно заявляють, що Войцехівського виключили з партії та депутатської фракції «Слуги народу» за деструктивну позицію. Яка насправді тут ситуація?

– Я люблю говорити фактами, а не плітками. Вийшов із лав провладної партії, написавши заяву, в разі необхідності можу її пред’явити. Поки що я лишаюся членом фракції «Слуга народу». Наголошую, поки що. Якщо буде прийнято рішення про вихід з неї, то це буде моє особисте рішення. Без піару та хайпу так само, як про вихід із партії.

 – Можливо, таке «загострення» та активізація в громадсько-політичному середовищі пов’язані із підготовкою до парламентських та президентських виборів, які нібито планують провести у наступному році. Зокрема, з’явилася інформація, що частина депутатів із фракції «Слуги народу» готують новий виборчий проект… 

– Якщо комусь нудно, то замість вічної підготовки до виборів, раджу краще свою енергію направити на допомогу військовим. Адже виборчий процес може бути лише після завершення бойових дій.

З приводу нових політичних проектів на базі «Слуги народу» мені точно нічого невідомо, так як партійне життя цієї політичної сили, якщо воно взагалі є, проходить повз мене.

 – Останнім часом на кількох публічних акціях вас помітили у колі Дмитра Разумкова, опозиційного політика, який очолює партію «Розумна політика». Це просто випадковість чи, можливо, співпраця на перспективу?

– Мабуть, випадковостей у цьому світі не буває. Тому не бачу нічого дивного, що мене не раз помічали разом з Дмитром Разумковим. Не приховую, спільні заходи з ним і частиною його команди були цікавими та результативними.

Але так само можу сказати і про мою роботу в Комітеті,  Міжфракційному об’єднанні «ВПО України» та Тимчасовій спеціальній комісії з захисту прав осіб, які постраждали від російської агресіі, де представлені депутати від усіх політичних сил, що нині працюють в парламенті.

 – У вересні-жовтні Верховна Рада прийняла ряд важливих законопроектів: і про заборону московської церкви в Україні, і про мобілізацію, і про підвищення податків… Яка ваша позиція щодо впливу цих законів на життя-буття кожного українця?

– Ми живемо в такий час, коли парламент має реагувати не лише на виклики часу, а й на суспільну думку. Результатом такої роботи є згадані законопроекти. Перший загляне в душу, другий нагадає про себе повісткою в поштовій скриньці, крайній спустошить кишеню. Якщо прийняття перших двох було на часі, то третій, на мою думку,  не вирішить питання з дефіцитом бюджету, а ще й буде черговим кроком до зубожіння населення.

 – Нещодавно ви порівняли допомогу наших західних партнерів України із боксерським боєм Олександра Усика. Зокрема, наголосили, що  «якби наші партнери сказали Усику категорично – лівою рукою тобі сьогодні бити не можна. І це не обговорюється, адже це ми тобі придбали ці боксерські рукавиці…» І поставили логічне питання: «Він переміг би в такому випадку?» Чи можливий, на вашу думку, прорив у наданні нам такої потужної допомоги Заходу без будь-яких обмежень, чи українцям треба покладатися самим на себе? 

– Зрозуміло, що нам потрібно в першу чергу покладатися на самих себе. І почати роботу в цьому напрямку ми мали би вже на другий день після здобуття незалежності. Але сьогодні вже маємо говорити, не хто винен, а що робити. Часу немає, ресурсу не вистачає. Тому без допомоги партнерів на даному етапі боротьби з ворогом ми не обійдемося. На жаль, західні політики в пріоритет своєї роботи поставили власні рейтинги, а не безпеку Європи. Так-так, саме Європи. Адже «рускогаварящіх» сьогодні вистачає і в Польщі, і в Німеччині, і в балтійських країнах. Розмови про їх «захист» ідуть на болотах вже не один рік. Допомога «по чайній ложці», яку сьогодні має Україна, це не про перемогу. Це – про виживання. Та все ж сподіваюся, що спільними зусиллями добʼємо російського агресора.

 – Ви продовжуєте активно працювати на своєму окрузі, майже кожен тиждень зустрічаєтесь із нашими земляками… Які настрої нині переважають серед наших громадян? Що їх найбільше хвилює?

– Тривога за майбутнє, віра в ЗСУ і недовіра до влади. Це основне, що турбує людей. Ці питання вони якраз і задають під час зустрічей. Звичайно непросто сьогодні зустрічатися на округах. Проте, я вважаю, це потрібно робити. Людей необхідно не просто слухати, а й, головне, чути їхні проблеми, турботи, а часто і дуже слушні пропозиції. Якщо парламентарі пишуть закони для людей, то вони в першу чергу мають дослухатися до їх думки і максимально її враховувати.

 – Впродовж тривалого часу активно діє громадське об’єднання «Команда Войцехівського», головним завданням якого є волонтерська робота для допомоги нашим воїнам, переселенцям… Які результати цієї благородної справи на сьогодні?

– Сьогодні ми всі волонтери. Важко знайти людину, яка в цей час не допомагає армії і всім, хто постраждав від російської агресіі. Наша команда не є винятком. Свідомо не ведемо облік корисних справ для історії. Просто допомагаємо по мірі можливості. Слава Богу, маємо вірних друзів серед земляків; моїх колег, таких справжніх і самовідданих Максима Ткаченка, Сергія Козиря та Руслана Горбенка; партнерів у містах Явор, Плауен, Штольберг, Лученець, яких сьогодні можемо назвати не просто закордонними партнерами, а справжніми друзями.

Не вважаю, що робимо щось особливе. Кожен виконує сою роботу, а разом із тим, допомагає українцям, які постраждали від війни. Зараз по-іншому бути не може…

Яків Немирів