Трагічні події у Кагарлику все частіше порівнюють із подіями у Врадіївці. Але насправді порівняти Врадіївку і Кагарлик можна буде виключно у політичному сенсі.

Врадіївка стала, багато в чому, прелюдією до Майдану 2013-2014 років. Вона підірвала авторитет тодішнього міністра внутрішніх справ і продемонструвала гризню у оточенні Віктора Януковича. Оточення тодішнього глави держави було готовим боротися за владу і фінансові потоки без розуміння того, до яких суспільних наслідків може привести ця боротьба, яким може бути результат резонансу тієї чи іншої справи. В результаті до Майдану Янукович прийшов уже значно ослабленим, його у буквальному сенсі слова не було кому захистити, крім бійців елітних підрозділів. У Януковича залишилися старі вороги, патріоти України, а от байдуже населення – виборці Януковича – відчували огиду до свого недавнього кумира. Програв і Янукович, і ті, хто допустив Врадіївку, і ті, хто використовували трагедію заради боротьби із конкурентами. І в цьому сенсі Зеленського, якого оточують такі ж непримиренні і жадібні соратники, як і Януковича, і якого підтримує таке ж байдуже до майбутнього країни населення, як і Януковича, цілком може очікувати доля Януковича. Кагарлик – це сигнал того, що процес пішов, – пише Віталій Портников для Еspreso.tv.

Але у Кагарлика є і куди більш похмурі наслідки, на тлі яких доля Зеленського може виглядати усього лише дрібною деталлю у загальній картині можливої ​​катастрофи. Врадіївка нагадувала про вседозволеність, про повну деградацію системи. Кагарлик – це нагадування про майбутню деградацію суспільства.

Адже, власне, який злочин “розкривали” поліцейські з Кагарлика? Дрібну крадіжку! Злочин, який вже точно не вимагав від них таких “зусиль”. Але дуже скоро саме такі дрібні крадіжки в магазинах стануть – якщо вже не стали – можливістю виживання для тисяч людей.

Ми повертаємося у 1990-ті роки. Фінансових потоків буде не вистачати на всіх “господарів життя”. І від того, що ці господарі перейменували себе на “слуг”, безпеки в їхньому житті буде не більше, а менше, а саме життя стане коротшим. Набагато коротшим. Тим більше тоді, коли відкривається ринок землі.

Але основній масі населення буде не до їхніх проблем. Основна маса буде виживати. І дрібна крадіжка стане частиною побуту. При цьому основна частина населення буде ставитися до такого способу життя як до норми – не ми такі, а життя таке. Зате вимога зупинити злочинність стане головною вимогою бізнесу – насамперед дрібного і середнього. І тут – парадокс. Цей бізнес не є опорою популістської влади, однак він є її частиною. У кожного поважного “господаря життя” – ой, вибачте – “слуги народу” є ресторанчик. Або ломбардик. Так-так, в наших умовах саме пограбування ломбарду може стати злочином століття! А ви що думали?

Так поліція – особливо на місцях – перетворюється на останню греблю. На останню можливість захистити тих, у кого хоч щось ще є від тих, у кого вже нічого немає. І найближчими роками не буде – тим більше, якщо вони переоберуть свою безвихідь на другий термін.

І деякі поліцейські вже почали відчувати цю свою “потрібність” і цю свою вседозволеність. Кагарлик – не просто доказ цього.

Кагарлик – це спогад про майбутнє.