Галерею просто неба облаштував сімдесяти чотирирічний Василь Лихопій із Жашківщини. Картини Рембрандта, Рєпіна й Перова – на стінах будинку, повітки та навіть на паркані. Кількаметрові полотна пише сам, розповідає Суспільне.

Господар зустрічає біля воріт і одразу береться проводити екскурсію.

“Ось таке полотно Рембрант малював упродовж двох років, а я впорався за два тижні”, – розповів Василь Лихопій.

До художнього мистецтва хист мав з дитинства. Отримав і відповідну освіту. Спочатку вчителював, потім працював у товаристві сприяння армії, майстрував речі з дерева. Але про фарби й пензлі не забував:

“Якщо буває таке, що тягне, як кажуть, натхнення є, то вже все кидаєш і малюєш. А бувало рік, два, три – забуваєш взагалі, але фарба завжди зі мною, де б я не був”.

“Мисливці на привалі” прикрашають повітку, яку, разом з витворами мистецтва, охороняє пес Кузьма. Чоловік намагався точно передати риси людей. Бо лише “живі” образи можуть змусити людину задуматися:

“Біля них порожня склянка, пів хліба, шкаралупа з яєць, – як колись парубкував. Один не вірить чухає за вухом, а інший навіть забув прикурити і жде, що буде далі”.

blank

 

Коли натхнення вийшло за межі паперу – в хід пішли стіни будинку й паркан, розповів пан Василь. Серед картин – копії видатних художників, але чимало й авторських полотен:

“Ота картина, що зверху над козаками, – орли теж мій витвір. Я сам придумав усе це діло”.

Нині фарбами й інструментами не перебирає. Додає, навіть із кількох кольорів можна зробити шедевр.

“Це колись був синій кобальт шість – десять копійок. Зараз – 350-400 гривень для худробіт. Мені на одну картину треба тьма грошей”.

blank

Частину картин чоловік познімав, каже, зіпсували погодні умови. Зсередини будинок теж завішений картинами. “Запорожці пишуть листа” – намалював ще у студентські роки.

“Той реготить, той усміхається, разів кілька переписував, щоб він єхидно так усміхався – це ж не просто так”.

Свої полотна часто дарує. Наприклад, українка, яка зустрічає гостей села на в’їзді – теж його робота.

blank

Голова Бузівської громади Олександр Фуркало розповів, що художник подарував свої роботи і в будинок культури, і в сільську раду.

На запитання, якою роботою пан Василь пишається найбільше, відповів без затримки і з усмішкою: “Найбільша радість у житті – це родина: дві дочки, чотири онуки – старшому 28, а наймолодшому 16”.