67-річний Віктор Іванович Полторак із Майданецького ось уже кілька років, як розводить нутрій. Тримав цих незвичайних тварин у домашньому господарстві і раніше, у далеких 70-80-х. Років зо два тому вирішив знову зайнятися цією справою. А вона, відверто кажучи, не для слабкодухих, адже ці тварини, коли бачиш їх вперше, страху таки трохи наганяють. Та всі ці переконання і відчуття починають розвіюватися, коли про них починає розповідати Віктор Іванович у виданні “Вісті Черкащини“.
– Захотів – купив на базарі самку поросну, – пригадує чоловік. – Тоді поїхав у Звенигородку, купив елітного самця молоденького. Зараз він у мене 10,5 кг, йому десь півтора роки. А в середньому тримаю, поки не виростуть до 7-10 кг. Все залежить від часу. Самка виношує дитинчат десь 4,5 місяці. Як годуєш їх, то звикають, лізуть на руки, лащаться, як собаки. Було штук 60, зараз – до 40-ка. Недавно з Зеленькова люди приїжджали, взяли собі десяток.
Як розповідає Віктор Полторак, нутрії – невибагливі тварини: їдять усе, що не дай – моркву, буряк, люцерну. До речі, роси вони теж не бояться, тому траву можна давати свіжу, чого не скажеш про тих же кролів, яким треба її прив’ялювати чи сушити. Полюбляють ці волохаті хвостаті велетні не тільки сиру їжу. Залюбки поласують і вареною картопелькою, і зерном.
– Сідають на задні лапи, беруть картоплю і їдять, наче руками, – каже Полторак. – Розрізав каністру надвоє, прив’язав, то вони і воду п’ють, і купаються там.
А от умови, у яких тримають цих тварин, – специфічні. Віктор Іванович вирощує їх у залізній клітці, адже нутрії з великою охотою можуть потрубити своїми великими зубами електрику у хліві, погризти все, що трапиться на шляху. Така вже їх природа! Взимку чоловік тримає нутрій саме у хліві. Каже, що вони бояться сильних морозів, а тому треба обов’язково настеляти солому, аби тварини не повідморожували хвостів та лап. Особливо коли тримати їх у холодну пору року надворі.
Як не крути, а нутрій розводять не тільки для краси. Їхнє м’ясо, як розповідає чоловік, дуже смачне та дієтичне. Його можна готувати, як переконує господар, по-різному. І смажити, і тушкувати, і варити, і котлети добрі виходять: «Куди тому зайцю братися», – додає Полторак.
Раніше зі шкурок нутрій шили шапки – чорні, білі, коричневі. Зараз, на жаль, хутро цих тварин, як, власне, і кролів, не користується таким попитом, як це було кількадесят років тому.
КОМЕНТАРІ