Сергій Хоменко із села Хмільна на Канівщині виготовляє з дерева посуд, ложки та декоративні вироби. Розповів Суспільному, що хист до цього має з дитинства, а праця з деревиною занурює його в інший світ.

“У процесі роботи відключаєшся від усього світу і тоді в тебе завжди настрій хороший. Тут немає ні зла, ні добра, тут немає нічого. Тут окремий світ, тут ні хороших, ні поганих, нікого. Тут ти сам який є”.
Пан Сергій має освіту лише 10 класів. Свого часу працював в лісництві, також виготовляв на продаж меблі. Після повномасштабного вторгнення зрозумів, що потрібно втілювати дитячу мрію.

“Я ще у третьому класі як був, пробував різати дерево. У школі валялося, то я забрав, працював з ним. Перший виріб я зробив 24 роки назад. Вирізав і продав, буквально десь через тиждень як зробив. Жінка одна взяла чоловікові: в мене, каже, чоловік дракон, оце якраз буде. Подивіться, які в нього усмішки, який він усміхнений, веселий. (Показує фігурки з дерева – ред.). Усі три різні характером, але всі сміються, всі задоволені”.

Нині пан Сергій власноруч створені вироби продає на ярмарках. Їздить туди разом зі своєю собакою Дунею.

“Половину життя викинув я на зарплату, не на те що треба. То було не життя, то ніби робот якийсь. А зараз — я живу, мені це цікаво, я це роблю те, що я хочу, я роблю те, що мені подобається. Ну, чи я столяр, чи я не столяр — не скажу, бо я на нього не вчився ніде. Ніколи, нічого я не вчився. Просто так з дитинства мені цікаво було різати, я різав увесь час скільки себе пам’ятаю”.

Майстер додав, що до роботи з деревом вертався завжди:

“На яких роботах я не робив, постійно десь щось найду і щось ріжу. Робив у єгерях, там дощечку побачив: давай ту дощечку вирізати. Все одно, як не крути, як не ховай воно випирає, все одно кортить щось десь різати, десь крутить”.

У своїй майстерні почувається ніби в іншому світі:

“Тут (в майстерні – ред.) ніби в іншому світі. У мене згоріла майстерня пʼять років тому, там біля хати була, а тут проведено 380 Вт, то зробив таке приміщення, тимчасове, аби перезимувати. То це тимчасово — вже пʼять років”.

Свої вироби різьбить із сирого дерева, потім готовий виріб сушить, пояснив майстер:

“Раніше робив тільки меблі, а оце все — посуд, то так, із кусочків, які остаються. Шкода викидати у буржуйку, то з них щось зробиш як є час. А потім, коли війна прийшла, перестали брати меблі, перейшов на оце все і вже три роки я роблю тільки посуд”.

Пан Сергій додав, що найцікавіше робити щось нове, а коли вже можеш виготовити щось “навпомацки”, то стає не цікаво:

“Найцікавіший виріб — новий, коли ти придумав щось нове, нове щось робиш і оце його важко робити, ще ти не набив руку. Оце саме цікаве, потім раз награвся, наробив заготовок цілу купу — все це вже не цікаво. Цікаво щось ще придумати нове, інше. Пару років тому я такого гуся робив напевно днів три, а зараз я їх можу зробити десять за день. Тому що я вже знаю що за чим робити”.

Аби полегшити працю пан Сергій змайстрував станок:

“Руками різати — довге діло, то я зробив таку приблуду, щоб рукам менше томитися. Так само як на тому лєнточному, так ось інше можна робити на моєму. Оце робиться все на таких станочках. Я їх сам попридумував”.

Про свої вироби жартує майстер, що переживуть не лише його:

“Нас не буде, воно буде служить, якщо правильно користуватися. Це ж все робиться із сирого дерева, а потім висушується. Тоді коли висохло — шліфується, а тоді в олії гарячій вкидається та проварюється. Воно тоді дуже гарно і довго служить”.

Пану Сергію 60 років і його життя нині таке, про яке він мріяв:

“А якби не придумав, то оцього всього не було б, щоб я просто так, як усі жив. А мені не подобається так, як усі, мені хочеться так, як я. Хотілося б зробити школу, вчити інших. Тому що, як я помру, вже більше ніхто цього не буде робити, вже не знатимуть і як. Зараз більше на комп’ютерах клацають, я не знаю де вони гроші беруть, ну клацають на них всі. А оце воно важке, пильне, ніхто не дуже хоче. А хотілося б навчити”.