85-річна Варвара Костенко пам’ятає пісні затоплених Кременчуцьким водосховищем сіл, бо народилася в одному із них. Нині пані Варвара живе в Тіньках на Чигиринщині.

blank

Про неї Суспільному розповіла Наталія Чигирик, яка працює екскурсоводом в Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин». Останні кілька років вона присвятила вивченню історії затоплених сіл. У процесі дослідження познайомилася з Варварою Костенко. За її словами, бабуся знає і співає ті пісні, які ніде не знайдеш.

«Досить цікава тема. Нематеріальна спадщина. Випадково я познайомилася із жителькою села Тіньки. Вона уродженка села Шабельники, яке майже 70 років як затоплене водами Кременчуцького водосховища. Вона дуже багато знає пісень. У неї гарний голос в молодості був. Удалося від неї записати понад сто пісень цікавих таких», — розповіла Наталія Чигирик розказує про Варвару Костенко.

Варвара Костенко розповіла, як співали пісні:

«Люди бідно жили, важко було. Було багато вдов, чоловіка вбили на війні. Батька мого забрали в 1943 і під Кіровоградом його вбили. Ходили вдови до вдов, співали пісень. Яке життя — таких пісень і співали. Бувало сяде мати прясти і співає. Пряде, спинить прядку і плаче. І я плачу».

Заспівала і затужила, що голос вже не так звучить, як раніше. Розповіла: пропав після ковіду, яким перехворіла навесні. Розповіла про дитинство і молодість. Фотографій з тих часів збереглося небагато, розповіла Варвара Костенко. Додала, що ті часи пам’ятає чітко, натомість забуває, що було кілька днів тому. Пригадала, як пасла корів із дідами.

«Діди витягають кисети — мішочки з табаком. І там у тому кисеті кресало. Я їм кришу вогонь і вони прикурюють. Кажуть: «Будеш за коровами дивиться — ми тобі розкажемо, про що ми в книжках читаємо». А книжки у них такі товсті були. Бумага чорна, а букви ще чорніші. Кажуть: «От ми не доживем до такого, а ви доживете. Буде весь світ в павутині, будуть залізні птиці літать». А я питаю чи є в тих птахів серце. Діди засміялись і нічого не сказали».

За часів її дитинства й юності, говорить, ні телевізорів, ні радіо, ні телефонів не було. А пісня єднала і була розрадою.

«Бідно жили, але було весело. Ідуть з роботи, посідають на верху гори і співають та й далі йдуть додому. Від гори до Дніпра було три кілометри. І ходили ж пішки».

Усі пісня пані Варвари записала у пісенник Наталія Чигирик. Це результат її піврічної роботи. Поки він в єдиному екземплярі і подарований співавторці — Варварі Костенко. Художнє оздоблення — родички Варвари Петрівни. А за допомогою кюар коду можна прослухати кожну пісню. Музичний супровід — частково її, частково — жінок із сусідніх сіл. Самі пісні із тих поселень, які майже 70 років затоплені Кременчуцьким водосховищем. І досі жили лише у пам’яті пані Варвари.

«Ми з Варварою Петрівною понад пів року спілкуємося. Я так рахувала, що понад сто пісень записала. Є такі, що можна зустріти в пісенниках, є такі, що ніде не зустрічалися. От саме це місцеві, з Шабельників, села, яке було затоплене. Зараз дуже багато можливостей зберігати записи звучання цих пісень. Важко знайти людей, які гарно б так все пам’ятали. Хотілося, щоб ця збірка колись вийшла, мала широкий доступ для людей, які хочуть відтворювати і співати».

Наталія Чигирик розповіла про пісні, про які їй розповідала Варвара Костенко.

«За сюжетами пісні є різні: є тужливі, бо життя дуже важке було — війна закінчилася, жінки залишилися вдовами. Питання свекрухи і невістки. Наприклад, коли син після війни приводив жінку. І вона її отруїла, а вони отрунок навпіл випили, бо любили одне одного. Як жилося — так і співалося. Це величезний скарб. Зараз повертається це, збирається культура. Дуже важко знайти таких, як Варвара Петрівна, які знали б стільки пісень».