18 листопада Звенигородщина відзначає 100 років від дня народження Михайла Григоровича Іванченка (18.11.1923 – 14.01.2015) – талановитого письменника, поета, художника, краєзнавця, уродженця села Гусакового, що на Черкащині, члена Національної спілки письменників України (2007), лауреата премій імені Василя Симоненка та імені Юрія Горліса-Горського. Про це пише видання «Вісті Черкащини».

Михайло Іванченко був сином сотника Вільного козацтва, що в подальшому вплинуло на його ідеологію та світогляд. Батька в 1938 році репресували й розстріляли енкаведисти. Його найбільшою мрією було здобути самостійність України, за що й поплатився.

Сам Михайло Григорович пережив усі етапи становлення, розквіту та занепаду радянського режиму: «розкуркулення», «колективізацію», Голодомор, під час якого ледве вижив, війну, репресії та розвал срср.

До початку німецького вторгнення він навчався в Тальнівському агротехнікумі. Під час Другої світової влітку 1942 року був арештований поліцаями та вивезений на примусові роботи до Німеччини. За втечу сидів у тюрмі, звідки був переведений в арбайттабір. Там познайомився з підпільниками ОУН. Публікував свої вірші в українських часописах –«Дозвілля», «Українська дійсність», «Голос». Згодом – заочно навчався в Українському технічно-господарському інституті (Чехія), служив у радянській армії.

1947-го року військовий трибунал срср за антисталінські й антикомуністичні вірші в емігрантських часописах засудив Іванченка на 10 років таборів, 6 із яких митець відбув у Заполяр’ї.

Звільнився передчасно, у 1953 році, через перевиконання робочої норми.

По звільненні працював художником-оформлювачем, спершу в Ямало-Ненецькому окрузі, а згодом на Черкащині – у Лисянці.

Перебував під наглядом, постійно зазнаючи утисків через доноси. Шість разів його як неблагонадійного звільняли з роботи. П’ять разів знімали його картини з виставок, викидали родину з відомчої квартири.

Попри це Михайло Іванченко зумів заочно закінчити університетський курс малюнку та живопису. Відраду ж для душі знайшов у міфології й краєзнавстві, публікуючи розвідки в місцевих і зарубіжних виданнях.

І все ж на повну силу його талант та творчий потенціал змогли розкритися лише після здобуття Україною незалежності.

«Мій дідусь, Михайло Григорович Іванченко, був поетом, письменником і навіть художником. Пережив 2 заслання: німецьке, а потім радянське. З клеймом зека перебивався підробітком там і сям, бо на постійну роботу «таких» не брали.

Складне життя… і я дивуюся, що він таки створив родину, мав дітей і внуків.

Та все ж його основною пристрастю була інтелектуальна творчість. Він писав вручну, на машинці, опанував комп’ютер і передруковував свої рукописи», – згадує внучка Тетяна Охріменко.

blank

Іванченко був одним із співзасновників Народного Руху України і «Просвіти» на Звенигородщині. Відродив альманах «Плуг», що був популярним у 1922 році. Написав понад 500 різнобічних статей, а також книги – «Дивосвіт прадавніх слов’ян» (1991), «Таємниця нашої прадавнини» (2000), «Дума про вільних козаків» (2006), «Новели неволі» (2008), «Остарбайтерський вир» (2008), «Сурма і меч» (2012), збірки поезій – «Полиновий квіт» (1998), «Бунчук вітрів» (2001), «Осіннє чересло» (2007).

Болісні спогади «Остарбайтерський вир» та «Новели неволі» були видані за фінансової підтримки підприємця з Тальнівщини Володимира Мовчана, який надзвичайно цінує Іванченка за талант та життєвий подвиг.

Картини Іванченка – здебільшого портрети української історії, насамперед національно-визвольної.

Іванченко був першим, хто репрезентував свої полотна про голод на Всесвітньому симпозиумі «Голодомор-33». Його розвідки на цю тему ввійшли до книг «Голод-33» (1991) та «Голодомори в підрадянській Україні» (2003).

Як ніколи актуально звучить сьогодні «Козацька пісня» Михайла Іванченка, написана 2002 року:

Гей, за лісом задиміли хмари,

Потемніла синя далина,

А до серця крізь лихі примари

України голос долина.

Їй повік не бути у полоні,

Ми її заступимо від зла,

Ген в степу пасуться наші коні

Й гомонить з вітрами ковила.

Тільки-но накаже нам сідлати

До походу золота сурма,

Будь здорова, Україно-мати!

Іншої на світі в нас нема.

Станемо на бій усі герої,

З нами правда й сила молода,

Задзвенить шляхетна наша зброя,

Й побіжить напасників орда.

Гей, вирують на півнеба хмари,

Блиска обрій громовим вогнем,

Ворогам не утекти від кари –

Ми підлоту всюди доженем.

Щиро сподіваємось, що на Звенигородщині ім’я великого патріота, талановитого митця та сина України Михайла Іванченка буде гідно пошановане, адже його життя та творчість цього, безумовно, заслуговують.

Віднедавна Звенигородська публічна бібліотека імені Юхима Степановича Кримського на своїй сторінці у фейсбук публікує твори, світлини картин та спогади про відомого земляка, освітлюючи та популяризуючи його діяльність.

15 листопада у Києві в Національному університеті будівництва і архітектури відкрили виставку полотен і книжок Михайла Іванченка, приурочену до 100-ліття від дня народження сподвижника.